Тут доводиться бігти щодуху, аби лишитися на тому самому місці.

Немає сенсу повертатися у вчора, бо вчора я була зовсім іншою.

Цікаво, чи сніг любить дерева й поля, що так ніжно їх цілує? А тоді вкриває білою ковдрою й, може, шепоче: "Спіть, любі, аж доки знову прийде літо".

Кепська та пам'ять, що працює лише назад.