І тоді ви мені пообіцяли… та й тисячу разів нагадували ви свою обіцянку за тих солодких днів, що настали потім. І обіцянкою дихав кожен погляд ваших очей, кожен дотик вашої руки, кожен звук, що його зронювали ваші вуста.

І густа, широка, могутня радість, як вода у повідь, сповнює мою душу.

А думки на-диво бистрі, раптові, неначе отара кіз у загоні, чимсь стрівожених, наляканих; вони кидаються то туди, то сюди, переплигують одна через одну, гасають, шукають виходу.

Щоб керувати собою, використовуй свій розум; щоб керувати іншими, використовуй своє серце.

З новим днем приходить нова сила і нові думки.

Сміливість більш захоплююча, ніж страх, і в довгостроковій перспективі вона легша. Нам не потрібно ставати героями за одну ніч. Просто крок за кроком, зустрічаючи все, що трапляється, бачачи, що це не так жахливо, як здавалося, відкриваючи, що маємо силу дивитися цьому в очі.

Чолом тобі, синє, широкеє море!
Незглибна безодне, безмежний просторе,
Могутняя сило — чолом!
Дивлюсь я на тебе і не надивлюся,
Думками скоряюсь, душею молюся,
Співаю величний псалом.

Коли жінка зазнає невдачі, це набагато серйозніше, ніж коли зазнає невдачі чоловік, бо пересічна людина приписує цю невдачу не особистості, а тому факту, що вона жінка.

Весна — паскудний час, неспокійний, розхрістаний, безглуздий.

Всі люди за своєю природою прагнуть знання.

Чоловік рідко цінує жінку як слід, аж поки втратить її.

Ноги, навіщо ви мені, коли я маю крила, щоб літати?

Маю тайну, несмілу мрію обновитися в моїх дітях і оправдати забруднене, загиджене мною моє існування.

Тяжка праця розкриває людську душу аж до самої глибини.

І в ту ж мить у мої очі б'є світло місяця. Він підліз до самого вікна і блідо посміхаючись, неначе пійманий на чомусь стидкому, не кліпаючи дивиться мені в лице.

І я в чаду солодких мрій
Припав до уст і млів,
Той поцілунковий напій
Мене труїв, труїв.

Тепер я вже не гасну, лишаючись наодинці з собою; не хапаюсь до людей. Навпаки, мені здається, що тепер я з ними пригасаю.

Боже, як мало людині треба, щоб вона була щаслива! І яке більше щастя є від того, коли стоїш на березі такого вуличного струмочка в розстібнутім пальті; стоїш, прижмуривши очі, не рухаючись, щоб не струсити з грудей соняшного, прилиплого тепла; слухаючи бо-зна що в собі й вірячи, що жити страшенно гарно, потрібно, радісно.

Але тут моя казка кінчається: глухий біль, старий, як давня рана, болюче ниє в мені.

Мрії гасли, як зорі, зломились напружені крила.

Мо’, усі люди — частки однієї великої душі.

То вип'ємо ж за того, хто в дорозі цієї ночі; нехай йому стане харчів; хай його собаки не підіб'ються; хай сірники в нього не відвологнуть. Поможи йому, Боже!

Багато людей увійдуть і вийдуть з твого життя, але тільки справжні друзі залишать сліди у твоєму серці.

Мене самого зрадило життя, відібравши в мене молодість.

Якщо ви підберете голодну собаку і нагодуєте її, вона вас не вкусить. Це головна відмінність між собакою і людиною.

Моральність це рожева пудра на законах природи.

Нічого не є певним, окрім смерті та податків.

Вона ставала все ближчою й ближчою мені. Здавалось, ми давно-давно колись разом жили десь, потім розлучились, а тепер знову зійшлись.

Загубившись у натовпі, вони почувалися щасливими й навіть почали підозрювати, що кохання може бути глибшим і врівноваженішим почуттям, аніж невгамовне, проте скороминуще блаженство їхніх потаємних ночей.

Але страх зникає, коли зрозуміти, що й наші долі, й уся світова історія написані однією Рукою.

Це книга про те ж, про що йдеться майже в усіх інших книжках. Про нездатність людей вибирати собі долю.

Щиро кажучи, вона не може пригадати свого життя впродовж останнього року. Так, ніби позбулася пам’яти, ніби не була собою, ніби просто весь цей час не була.

На душі було сіро, тяжко й брудно, як все довкола.

Він увесь час почувався сонним, погано виспаним, хоча мав чітке відчуття, що прокинувся зовсім недавно, виринув із найгустішого намулу на дні, куди не досягає жоден промінь, де звуки повністю перекриті важкою товщею безвісти.

Майбутнє належить Богові, й лише він відкриває його за надзвичайних обставин.

Світова Душа живиться людським щастям. Як і нещастям, заздрощами, ревнощами.

Бо кожен знає достеменно, як мають жити інші. Але ніхто не знає, як жити йому самому.

Може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром? Вона тремтіла листям, коли я співав їй в тихий вечір пісню вітра? Хто скаже, що ні? Може, ми були парою колосків і близько стояли один коло одного? Хто його зна, але я знав її давно-давно.

Найбільший подарунок, який ви можете зробити своєму сину-підлітку - це розуміння. Ви також пройшли через цей період.

Квітки дивились на нас і пашіли духом кохання і цвіту.

Їхнє порозуміння було абсолютним. Окремі дрібні розбіжності лише підкреслювали злагоду.

Ви ще пам'ятаєте, що то таке весна? Пам'ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам'ятаєте, як ляжеш в траву десь, закинеш руки за голову і глянеш у це небо, небо весни.

Життя - як їзда на велосипеді. Щоб зберегти рівновагу, ви повинні продовжувати рухатися.

Ліс присовувавсь все ближче та ближче. Темна стіна його тупо, мовчки дивилась на нас, і вороже щось було в цьому погляді, холодне, заховане в собі.

Любов — це боротьба? Я не маю аніякісінького бажання боротися.

Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя.

Деякі миті приємні, деякі приємніші, а деякі навіть варті того, щоб про них писати.

Очі виявляють силу душі.

Я подорожую не для того, щоб кудись потрапити. Я подорожую заради самої подорожі. Найбільша справа — це рух.

Я кохаю тебе, бо весь всесвіт змовився, щоб допомогти мені знайти тебе.