Хто хоче зрозуміти поета, мусить піти в країну поетів.

У наші часи ми воюємо за ідеї, і газети — наша фортеця.

У тебе на диво гарна, рідкісна усмішка — спокійна, задоволена, доброзичлива, вона може сповна ощасливити того, кому ти посміхаєшся.

Неможливо кохати й лишатися мудрим.

Мислити легко. Діяти важко. Та найважче у світі — діяти згідно зі своїм мисленням.

І з усіх диких створінь дитина — найнепокірніша: бо саме в ній джерело розуму ще не приборкане.

Краса, справжня Краса, закінчується там, де починається одухотвореність. Інтелект — уже сам собою щось диспропорційне. Він нівечить гармонію обличчя.

Коли в свiтi дiзнаються, що краса – прекрасна, негайно з’явиться калiцтво.

Перш ніж краса зовсім зникне зі світу, якийсь час вона ще існуватиме як помилка. Краса за помилкою — це остання фаза в історії краси.

Життя — це те, що ти з нього робиш. Так було завжди і завжди буде.

Дорослішати — це втрачати одні ілюзії, щоб набути інших.

Надія — це мрія, що прокинулась.

Кілька мушиних укусів не спинять коня, що рветься вперед.

Дивися на дощ достатньо довго, ні про що не думаючи, — і поволі відчуєш, як тіло розслаблюється, вивільняючись зі світу реальності. Дощ має гіпнотичну силу.

Життя ніколи не стає нестерпним через обставини — лише через брак сенсу й мети.

І всі життя, які ми колись прожили, і всі життя, які ще будуть, повняться деревами й мінливим листям.

Гори ще спали. Спали ще смерекові ліси, як ченці строгі.

Бог — це коло, центр якого всюди, а окружність — ніде.

Рід людський — річ одноманітна. Більшість людей майже весь свій час працює, щоб жити, а та дрібка свободи, яка їм зостається, так їх лякає, що вони шукають усіх можливих способів її позбутися.

Можу лише зауважити, що минуле прекрасне, бо емоцію ніколи не усвідомлюєш у саму мить. Вона розгортається згодом — і тому ми не маємо повних почуттів про теперішнє, тільки про минуле.

Я володів тим серцем, тією шляхетною душею, поруч із якою здавався більшим, ніж був насправді, — бо був усім, чим міг бути.

Щастя — не мета... це побічний продукт добре прожитого життя.

Скільки болю можна віднайти в собі, коли надворі падає дощ.

Бог створив людину і, побачивши, що вона недостатньо самотня, дав їй супутника — щоб вона гостріше відчувала свою самотність.

Була ніч, і падав дощ; і, падаючи, він був дощем, а впавши — став кров'ю.

Я прагнув змінити світ. А виявилося, що єдине, у чиїй зміні можна бути певним, — ти сам.

Поезія відноситься до прози, як танець до ходьби.

Іноді ми зводимо стіни не для того, щоб відгородитися від людей, а щоб побачити, кому не байдуже настільки, аби їх зруйнувати.

Розум — це все; чим ти мислиш, тим і стаєш.

Для свого пса кожен — Наполеон; звідси й незмінна популярність собак.

Щойно ти довіришся собі — одразу знатимеш, як жити.

Дерева — це нескінченне зусилля землі заговорити до неба, що слухає.

Бог мені простить. Це його ремесло.

Осінь — це друга весна, коли кожен листок стає квіткою.

Пам'ять — це щоденник, який кожен із нас носить із собою.

Доки є життя, є надія. Насмілюся твердити… що, поки б'ється людське серце, поки тремтить людська плоть, я не припускаю, щоб істота, наділена думкою й волею, дозволила собі впасти у відчай.

Життя належить живим, і хто живе, той має бути готовий до змін.

Освічені відрізняються від неосвічених настільки ж, наскільки живі відрізняються від мертвих.

Спогади зігрівають зсередини. Але вони ж і роздирають на шматки.

Моя душа тепер — не що інше, як сон, який сниться матерії, що бореться сама з собою!

Душа дозріє, сповниться відразу
Подвійним смаком — меду і полину.

Не знаю, куди йду, але вже в дорозі.

Я виріс біля моря, і вбогість була для мене розкішшю; потім я втратив море — і всі розкоші видалися сірими, а вбогість нестерпною.

Коли думаєш про такі речі, як зорі, наші справи вже не здаються аж такими важливими, правда ж?

Ніщо не варте більше, ніж цей день.

Море не належить деспотам. На його поверхні люди ще можуть чинити несправедливі закони, воювати, шматувати одне одного, віддаватися земним жахіттям. Але на тридцять футів нижче їхнє владарювання уривається, їхній вплив згасає, їхня могутність зникає.

Мистецтво існує, щоб утішати тих, кого зламало життя.

О небо наді мною, чисте! Глибоке! Ти безодне світла!

Бо немає більше нічого в світі… Холодно й пусто… І тільки Бог — одвічне прибіжище душ людських — це та соломина, за яку я хочу вхопитися, зависаючи над прірвою…

Останні миті людини — річ важлива. Ти не можеш обрати, як народитися, але можеш обрати, як померти.