Усі жінки стають схожими на своїх матерів. У цьому їхня трагедія. Жоден чоловік не стає. У цьому його трагедія.
Те, що люди мало вчаться з уроків історії, — найважливіший з усіх її уроків.
Ми зовсім не прагнемо підкорити космос — ми хочемо лише розсунути Землю до його меж. Нам не потрібні інші світи. Нам потрібні дзеркала...
Слово "гуїгнгнм" їхньою мовою означає "кінь", а за походженням — "довершеність природи".
Гірше те, що душа його розгублена й квилить над безоднею чорної, найчорнішої зневіри в усьому, в що можна людині вірити, — вона опинилась без найменшого опертя. І не знає — для чого бігти… Все розторощено й обернено в дим, — усе, на чому та душа трималася. Віра його в цілий світ розлетілася на порох…
Ходьба, як і проза, завжди має мету. Танець же нікуди не йде, а якщо чогось і прагне, то лише ідеального стану — захвату.
Вирішувати нам доводиться лише одне: що робити з часом, який нам даний.
Незабаром кожному з нас доведеться обирати між тим, що правильно, і тим, що легко.
Що таке оптимізм? Це шалене завзяття твердити, що все добре, коли тобі погано.
Він пліткує за звичкою: бракує йому звичайної мудрості, щоб угамувати найлютішого ворога людини — власний язик.
Я не мстивий: я охоче любив би своїх ворогів, але не можу їх любити, доки не помщуся. Поки не помстився, в серці завжди лишається гіркота.
одружишся — теж пошкодуєш; одружишся чи ні — однаково пошкодуєш.
Строкатий квітень, гордо вбраний, вдихнув у все живе юнацький дух.
Понад усе будь вірним собі. Тоді неминуче, як за днем іде ніч, ти не зрадиш нікого.
До істини не дійти, не перепливши моря помилок.
Сівши раз на коня, я неохоче з нього злажу: у сідлі мені найкраще — і здоровому, і хворому.
Цілковита тиша навіває смуток. Вона — образ смерті.
Найменший паросток доводить, що смерті насправді немає.
Кожна людина несе в собі всю повноту людської долі.
Вечірнє небо для мене — наче вікно, і запалена лампа, і чекання за ним.
Люди шукають усамітнення в селі, на морському березі, в горах, а тим часом ніде людина не знайде тихішого притулку, ніж у власній душі.
Ми обіцяємо згідно з нашими надіями, а виконуємо згідно з нашими страхами.
Підлості, якої ви мене навчили, я дотримаюся, і, повірте, учнем буду кращим за вчителів.
Мовчання — найдосконаліший вісник радості: я був би не надто щасливий, якби міг сказати, наскільки щасливий.
Віра — це птаха, що відчуває світло й співає, коли світанок ще темний.
Наче жінка, що скинула ситцеву сукню й білий фартух, аби вбратися в синє й перли, день переодягнувся у вечір.
Київ закладали та будували, певно, якісь давні поети, коли обрали таке пишне поетичне місце.
Кожна мати носить у собі свою доньку, а кожна донька — свою матір; кожна жінка простягається назад, у матір, і вперед, у доньку.
Не можна двічі ввійти в ту саму ріку.
Майбутнє входить у нас, щоб перетворитися в нас задовго до того, як воно настане.
Найкраща підготовка до майбутнього — жити так, ніби його не існує.
Найсолодша свобода — жити, не маючи потреби працювати.
Сон — це спосіб померти, принаймні померти для реальності.
Помирають лише раз — але ж як надовго!
Чим для християнина є небо, тим для кожного з нас був Високий Замок.
Не соромся визнати, що помилявся: це лише інакше сказати, що сьогодні ти мудріший, ніж був учора.
У природи чимало способів нагадати людині про її скінченність, але найприголомшливіший — це нерухомість Білого Безмов'я.
Краще розтринькати здоров'я, як марнотратник, ніж згаяти його, як скнара.
Якщо гора не йде до Магомета, Магомет піде до гори.
Далеко в морі вода синя-синя, як пелюстки найкращих волошок, і прозора, як найчистіше скло.
Що є добро? Усе, що посилює в людині відчуття влади, волю до влади, саму владу.
Якщо від вашої моралі віє тугою, будьте певні: вона хибна.
Отримавши надію, людина спалює її як паливо й тримається її як дороговказу. Без надії жити неможливо.
Хто хоче зрозуміти поета, мусить піти в країну поетів.
Людина зла від природи.
Найтяжча кара для того, хто не бажає правити, полягає в тому, що ним правитиме хтось гірший за нього.
Він — чисте повітря й вогонь. Важкі стихії землі й води ніколи в ньому не проступають, хіба що в терплячій нерухомості, поки вершник сідає.
Вдячність більшості людей — лише потаємне бажання отримати ще більші благодіяння.
У наші часи ми воюємо за ідеї, і газети — наша фортеця.
Пильно бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш.