Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим…

Прийшли злидні до злиднів, а з них виросла біда.

А тоді перевела очі на своїх синів і довго дивилась на них диким, страшним поглядом — повним здивування, жаху, відчаю, жалю й кричущого невисловленого запитання "хто?" Бліда, як смерть, безнадійно розбита і така сполум'яніла.