Цiнуй велике нещастя як самого себе.

Може, всі нещастя світу – саме від того, що ним керують люди холодні, мертві, як камінь?

Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим…

Прийшли злидні до злиднів, а з них виросла біда.

Люди тікають від жаху, лишаючи його в минулому,— і дивні речі відбуваються з ними: одні — до болю жорстокі, а інші — настільки прекрасні, що віра не покине мандрівців уже ніколи.

А тоді перевела очі на своїх синів і довго дивилась на них диким, страшним поглядом — повним здивування, жаху, відчаю, жалю й кричущого невисловленого запитання "хто?" Бліда, як смерть, безнадійно розбита і така сполум'яніла.