Моя душа тепер — не що інше, як сон, який сниться матерії, що бореться сама з собою!
Душа дозріє, сповниться відразу
Подвійним смаком — меду і полину.
Душа моя смерділа, як палене котяче хутро. Людей я бачив виключно в чорних тонах.
Моя п'яна від пива душа сумніша за всі мертві різдвяні ялинки світу.
Вся її душа, ще наївна й щира, з широко розплющеними очима, що сподіваються від життя самих тільки радісних подій, самих тільки сонячних днів.
Душа з розбігу стане на сторожі,
Щоб обережно, але гостро стежить
Всі інші душі — зимні чи ворожі —
І всі глибокі поміж ними межі.
На душі було сіро, тяжко й брудно, як все довкола.
Світова Душа живиться людським щастям. Як і нещастям, заздрощами, ревнощами.
Душа чистіша, якщо не вважати себе святим.
Речі теж по-своєму живі, треба тільки вміти розбудити їхню душу.
Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.
Не тіло, а душа є людиною.
Не зневажай душі своєї цвіту...
Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом.
Ти ж наглядай за душею, яке в ній зело проростає, І не барися полоть, як де недобре зійшло. Все повиполюй мерщій, де ожина і терен пробились. Знай, що багатство глушить слова правдивого ряст.
Великі душі страждають на самоті.
«Речі теж по-своєму живі, – з різким акцентом проголошував циган, – треба тільки вміти розбудити їхню душу.»
Душа моя плаче, душа моя рветься, та сльози не ринуть потоком буйним, мені до очей не доходять ті сльози, бо сушить їх туга вогнем запальним.
Я витворив собі оте життя як нездобуту твердиню, в якій живу й паную, з якої маю широкий вигляд на весь світ та яка, проте, не стоїть нікому на заваді, не дразнить нікого своїм видом і не манить нікого до облоги. Ся твердиня побудована в моїй душі.