На душі було сіро, тяжко й брудно, як все довкола.

Світова Душа живиться людським щастям. Як і нещастям, заздрощами, ревнощами.

Речі теж по-своєму живі, треба тільки вміти розбудити їхню душу.

Не тіло, а душа є людиною.

Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

Не зневажай душі своєї цвіту...

Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом.

Великі душі страждають на самоті.

Ти ж наглядай за душею, яке в ній зело проростає, І не барися полоть, як де недобре зійшло. Все повиполюй мерщій, де ожина і терен пробились. Знай, що багатство глушить слова правдивого ряст.

«Речі теж по-своєму живі, – з різким акцентом проголошував циган, – треба тільки вміти розбудити їхню душу.»

Душа моя плаче, душа моя рветься, та сльози не ринуть потоком буйним, мені до очей не доходять ті сльози, бо сушить їх туга вогнем запальним.

Я витворив собі оте життя як нездобуту твердиню, в якій живу й паную, з якої маю широкий вигляд на весь світ та яка, проте, не стоїть нікому на заваді, не дразнить нікого своїм видом і не манить нікого до облоги. Ся твердиня побудована в моїй душі.