Любов відкрити важче, ніж Америку.

А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися.

Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

Не з нашим розумом, осягнути, як виглядає Бог. Я тільки знаю, що Той, хто запустив моє серце, Той запустив і Всесвіт.

Спини мене отямся і отям така любов буває раз в ніколи.

А мені ж, може, просто хочеться щастя, тугого й солодкого, як шоколад.

Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

Жінка – як музика, її можна любити навіть не дуже розуміючи.

Шматок землі, ти звешся Україною. Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу.

Очима ти сказав мені: люблю.

В цьому році зима не вдягала білої свити. Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.

Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом.

Десь там планети в просторі без меж, яка сумна у безвісти ночівля!

Відмикаю світанок скрипковим ключем.

Суха, порепана дорога повзе, як спраглий крокодил.

Людина нібито не літає... А крила має. А крила має!

Вже леви ждуть, і жде мене арена. Життя, мабуть, — це завжди Колізей.

Дощ полив, і день такий полив'яний. Все блищить, і люди як нові.

Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому.