Дощило сім років; тисячі тисяч днів повнилися дощем, потоками води і її стукотом, солодким та чистим падінням зливи, бурями, сильними настільки, що час від часу вода затоплювала острови.

Чорні хмари, що наче кипіли у величезному казані, перевернутому догори дном, раз по раз гадючилися сліпучими блискавицями, і оглушливий тріскіт ще більше підганяв нас.

Добрий, о добрий дощ над містом грозою зринув... Нехай хоч на хвилю спочине гамір вулиць і площ.

Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси.

А дощ! Аж пищить! Не пищить — на тисячу тонів заливається.

Дощ полив, і день такий полив'яний. Все блищить, і люди як нові.