Дивися на дощ достатньо довго, ні про що не думаючи, — і поволі відчуєш, як тіло розслаблюється, вивільняючись зі світу реальності. Дощ має гіпнотичну силу.

Скільки болю можна віднайти в собі, коли надворі падає дощ.

Була ніч, і падав дощ; і, падаючи, він був дощем, а впавши — став кров'ю.

У тій темряві я побачив дощ, що падав на море. Дощ, що тихо падав на безмежне море, і нікого не було, хто б це бачив. Дощ вдаряє в поверхню води, та навіть риби не знають, що йде дощ.

Двома терасовими сходами дощ збігав нестямно й бив у високі двері, наче прудкий гінець, що будить тих, хто всередині.

Краплі дощу продовбують камінь не силою, а тим, що падають раз у раз.

Дощило сім років; тисячі тисяч днів повнилися дощем, потоками води і її стукотом, солодким та чистим падінням зливи, бурями, сильними настільки, що час від часу вода затоплювала острови.

Чорні хмари, що наче кипіли у величезному казані, перевернутому догори дном, раз по раз гадючилися сліпучими блискавицями, і оглушливий тріскіт ще більше підганяв нас.

Добрий, о добрий дощ над містом грозою зринув... Нехай хоч на хвилю спочине гамір вулиць і площ.

Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси.

А дощ! Аж пищить! Не пищить — на тисячу тонів заливається.

Це був тяжкий дощ, невпинний дощ, дощ спітнілий і паркий; це була мжичка, злива, фонтан, батіг по очах, підводна течія при кісточках; це був дощ, покликаний утопити всі дощі й саму пам'ять про дощі.

Дощ полив, і день такий полив'яний. Все блищить, і люди як нові.