Життя починається наново, щойно восени повітря стає хрустким.
Осінь — це друга весна, коли кожен листок стає квіткою.
Як я тішилася, коли вітер на прогулянці кружляв опале листя довкола мене, наче зливу!
Восени ти й не чекав нічого, крім смутку.
Коли впаде останній листок, то й я піду.
Як природа хилиться до осені, так осінь настає і в мені, і довкола мене. Моє листя жовтіє…
Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні.
Надійшла уже справжня осінь, з прозорим небом, з ранішніми морозами, з інеєм на травах, з павутинням на всьому.
Осінь-маляр із палітрою пишною тихо в небі кружляє, осипає красою розкішною.
Ах, ця осінь! Це з нею постійно так: Стисне серце в малий кавалок,— І ось дні — Наче сірий тифозний барак, А за вікнами плями галок.
А восени… Яка журба, чи хто цвіте, чи в'яне, тоді й плакучая верба злото-багряна стане.
Блукає осінь. Безгомінням цвіте її очей блакить, і у садах під вітром синім багняний плащ її шумить.
В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь їде навмання.