Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні.

Надійшла уже справжня осінь, з прозорим небом, з ранішніми морозами, з інеєм на травах, з павутинням на всьому.

Осінь-маляр із палітрою пишною тихо в небі кружляє, осипає красою розкішною.

Ах, ця осінь! Це з нею постійно так: Стисне серце в малий кавалок,— І ось дні — Наче сірий тифозний барак, А за вікнами плями галок.

А восени… Яка журба, чи хто цвіте, чи в'яне, тоді й плакучая верба злото-багряна стане.

Блукає осінь. Безгомінням цвіте її очей блакить, і у садах під вітром синім багняний плащ її шумить.

В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь їде навмання.