Ви ще пам'ятаєте, що то таке весна? Пам'ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам'ятаєте, як ляжеш в траву десь, закинеш руки за голову і глянеш у це небо, небо весни.

Була весна весела, щедра, мила. Промінням грала, сипала квітки. Вона летіла хутко, мов стокрила,За нею вслід співучії пташки!

Тямиш ту весну з її пурпуровими сходами сонця, з її теплом і ясністю, з її бурями, мов сварки закоханих, з її громами, мов крики любих дітей, що пустують у широких покоях? Се я була.

Люблю весну, та хто її не любить, Коли життя цвіте, як пишний сад. І, мов у сні, шепочуть листя губи, І квіти шлють солодкий аромат.

Можна зрізати всі квіти, але не зупинити прихід весни.

Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї самодзвонними: йде весна запашна, квітами-перлами закосичена.

Знов весна, і знов надії в серці хворім оживають, знов мене колишуть мрії, сни про щастя навівають.