Щастя ніколи довго не триває. Щастя все – день, година, одна хвилина.

Наперекір тим, що вкрали наше щастя. Ми його відокрадімо, наше щастя!

Нерозв'язана загадка цікавить, навіває жаль або тугу – все те приємні почуття. Розв'язана може зранити або вбити.

У однім кінці чихнеш, у другім чути. Ні з чим найменшим не сховаєшся перед цікавими очима. А що цікаві очі побачать, те цікаві язики розмолотять, роздують, розбовтають удвоє, вдесятеро.

Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу.

Треба високо мислити, не боячись своє художнє знамено нести якомога вище.

Книги – морська глибина, хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить.

Суспільність, держава, народ! Усе се подвійні кайдани. Один ланцюг укований із твердого заліза – насилля, а другий, паралельний із ним, виплетений із м'якої павутини – конвенціональної брехні. Один в'яже тіло, другий душу, а оба з одною метою – опутати, прикрутити, обезличити і упідлити високий, вольний витвір природи – людську одиницю.

Мій тріумф тихий і ясний, як погідний літній вечір. Мій тріумф не має ворогів і не будить нічиєї зависті. Та він правдивий, глибокий і тривкий.

Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов.

Тисячі річей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті.

Література кождого народу - це найкраще дзеркало його життя.

Лиш в праці варто і для праці жить Пісня і праця — великі дві сили. Їм я до скону бажаю служить.

Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш; злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив.

Не знаю, що мене до тебе тягне, чим вчарувала ти мене, що все, коли погляну на твоє лице, чогось мов щастя й волі серце прагне.

Життя — се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби світу.

Поет розширює зміст внутрішнього "я", зворушуючи його глибини.

Тямиш ту весну з її пурпуровими сходами сонця, з її теплом і ясністю, з її бурями, мов сварки закоханих, з її громами, мов крики любих дітей, що пустують у широких покоях? Се я була.

Дурень, хто на порозі сорокового року життя не пізнав ціни життя, не зробився артистом життя!

Женщино, комедіантко, прокляття на тебе! Всі твої слова, і сміхи, і сльози — все комедія, все роля, все ошука!

В житті ти мною згордувала, моє ти серце надірвала, із нього визвала одні оті ридання голосні — пісні.

Я витворив собі оте життя як нездобуту твердиню, в якій живу й паную, з якої маю широкий вигляд на весь світ та яка, проте, не стоїть нікому на заваді, не дразнить нікого своїм видом і не манить нікого до облоги. Ся твердиня побудована в моїй душі.

Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі! Життя – се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби світу. Ніхто не має права жадати від мене найменшої жертви з того скарбу, так, як я не жадаю такої жертви ні від кого.