Вона ставала все ближчою й ближчою мені. Здавалось, ми давно-давно колись разом жили десь, потім розлучились, а тепер знову зійшлись.
СтосункиВолодимир Винниченко, цитати
Може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром? Вона тремтіла листям, коли я співав їй в тихий вечір пісню вітра? Хто скаже, що ні? Може, ми були парою колосків і близько стояли один коло одного? Хто його зна, але я знав її давно-давно.
ПриродаКвітки дивились на нас і пашіли духом кохання і цвіту.
КвітиВи ще пам'ятаєте, що то таке весна? Пам'ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам'ятаєте, як ляжеш в траву десь, закинеш руки за голову і глянеш у це небо, небо весни.
ВеснаЛіс присовувавсь все ближче та ближче. Темна стіна його тупо, мовчки дивилась на нас, і вороже щось було в цьому погляді, холодне, заховане в собі.
ЛісВмерла так, як вмирають ті, що люблять життя.
СмертьЛіс ніби помирився з нами й не дивився так вороже і суворо; дуби із співчуттям поглядали на нас згори; оголені берези несміло визирали з-за них і посміхались білим гіллям.
ЛісСпокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.
СпокійВеликі, чисті очі її змінилися, стали якісь злі, сталеві, темні.
ОчіЩастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість.
ЩастяНаше... наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати.
Розбите серцеА очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі.
ОчіПанна раптом озирнула себе й засміялася. Ах, якби ви знали, який сміх у неї був! А сміх є дзеркало душі.
Сміх
