Обоє як живі, ніби сплять,— смерть була безсила спотворити зовсім божеську красу цієї земної Мадонни й цього дитяти... Люди ходять навшпиньки. Невідомо чого бояться — чи смерти на столі, чи смерти, що десь літає вгорі в опаловому небі...

Він опустився на коліна, закрив мертві очі, відсунув пасемко русявого чуба з юнакового чола і — нагнувся низько-низько та й поцілував те пасемко... Він зробив це машинально. Ніби з рідним батьком прощався,— йому здалося, що оце їх тільки двоє лишилося в усьому світі й вже один з них мертвий...

Він знав цю тишу. Він знав, що у будинку витає смерть. Це була смертна тиша.

Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя.

Смерть виявилася солодкою; вона пахла вином і погладжувала їй волосся.

Сабіна не могла збагнути, чому мертвим хочеться мати над собою цю імітацію палаців. Кладовище, власне, було марнославством, перетвореним на камінь.

Тієї ж миті нас, із нашими вроками й протягами, страхами, зойканнями, пристрастями і сльозами, не стане. Ми розчинимось у небі, як чорний задушливий дим пожежі.

Ми всі помремо. Мета не в тому щоб жити вічно, а створити щось, що буде жити вічно.

Можна смерть лише смертю здолати, Тільки в цім таємниця буття.

Смерть — це не кінець життя; це лише брама до вічності.

Поклик смерті — це поклик любові. Смерть може бути солодкою, якщо ми відповімо на неї ствердно, якщо приймемо її як одну з великих вічних форм життя та перетворення.

Смерть просто наступна велика пригода.

Смерть не могла змагатися з грішми. Гроші зі смертю ішли різними дорогами.

Хто її забирає? Кому потрібне її життя?.. Хто може виточити кров мого серця, коли я ще живий…

Смерть любить смерть, а не життя. Тим, хто помирає, приємно усвідомлювати, що й інші теж помирають.

Ми вмираємо лише один раз, але на такий тривалий період.

Прибави світові обернуться у дим І, зраджена життям, ти схилишся у горі, Що марно вік минув на бенкеті гучнім І ти на заході життя… Memento mori!

Смерть — справа самотня.

Смерть мене захоплює, так, це правда. Я не можу зрозуміти, чому вона не захоплює всіх — думаю, насправді вона зачіпає кожного, просто я про це говорю трохи відвертіше.

Єдине, що трапляється точно - це смерть, полковнику.

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Те, що є таким універсальним, як смерть, повинно бути благом.

Я не боюся смерті. Я був мертвим мільярди й мільярди років до свого народження і не зазнав від цього жодних незручностей.

Страх смерті випливає зі страху життя. Людина, яка живе повноцінно, готова померти в будь-який момент.

Будь-яка форма справжньої зради може бути остаточною. Нечесність може бути остаточною. Зрада своїх принципів може бути остаточною. Але ти просто говориш зараз. Смерть — ось що справді остаточно.

Смерть може бути найбільшим благословенням людини.

Здавалося, що дужче вона хоче померти, то більше віддаляється від неї смерть.

Помиляємось якраз у тому, що смерть бачиться нам десь попереду: вона ж у значній своїй частці — вже позаду. Скільки віку прожито — стільки ж одразу бере його смерть.