Життя коротке, мистецтво вічне.

Немає такого гіркого стану, в якому спокійний розум не зміг би знайти якусь втіху.

Крізь терня до зірок.

З ощадливістю малого достатньо; без неї нічого не достатньо; але бережливість робить бідну людину багатою.

Життя, поки його відкладаємо, минає.

Адже хибить і той, хто всім довіряє, і той, хто не довіряє нікому. Тільки перший, я сказав би, хибить благородніше, другий — безпечніше.

Довго роздумуй, чи подружитися з кимось. Та вже коли зважився на те, приймай друга всім своїм серцем і говори з ним, мов сам із собою, не побоюючись.

Не довіряй ясній погоді: море миттю збурюється. В одну й ту саму днину кораблі й гойдались на хвилі, й пішли на дно.

Ніяке знання — хай і незвичайне, рятівне — мене не втішатиме, якщо ним володітиму тільки для себе.

Вкажи мені людину, котра бодай трохи цінувала б час, дорожила днем, котра б розуміла, що вмирає, власне, щоденно?

Помиляємось якраз у тому, що смерть бачиться нам десь попереду: вона ж у значній своїй частці — вже позаду. Скільки віку прожито — стільки ж одразу бере його смерть.

Знаєш, яка все-таки межа багатства? Найближча — мати необхідне; далі — мати достатнє.