Ми завжди на когось намарно чекаємо вдома. Ми завжди в чомусь не чуємо душі, що не може нам відповісти взаємністю. Минає час, і ми вже хочемо знищити це щось, чим би воно не було, аби тільки не краялося через нього серце.

Клялася собі віднині не сміятися, не радіти — ходити монашкою, опустивши «долу» очі, скорботно стуливши вуста. Хай усі бачать, яке у неї розбите серце. Хай усі знають, що їй уже нема чого сподіватися від життя. Однак поволі втішилася.

Дивлюсь в лице твоє кохане,
Читаю відповідь в очах, -
І, наче квітка, в’яне, в’яне
Мій поцілунок на устах.

Тільки все у гордість замінила,
Що тобою дихало й цвіло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.

Наше... наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати.

Серця можуть розбитися. Так, серця можуть розбитися. Іноді мені здається, що було б краще, якби ми вмирали разом з ними, але ми так не робимо.

Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов.

Соня — женщина гарна, розумна, чесна, але… але, коли чесна женщина не любить, то життя з нею в тисячу раз тяжче, ніж з дурною й підлою.

Мої ноги захочуть піти туди, де ти спиш, але я продовжую жити.

Розбите серце. Ти думаєш, що помреш, але будеш жити день за днем, день за жахливим днем.

Ніколи не дозволяй комусь бути твоїм пріоритетом, поки ти сам для них лише один з варіантів.

Серце було створене для того, щоб бути розбитим.

Розлюбити тебе, розлюбити тебе. Та чи ж сонце розлюблюють квіти? Та чи можна примусити серце слабе То, чим б’ється воно, не любити?

Я Вас любив, а Ви ніколи Мене любити не могли, І от погасло сонця коло, Й мої троянди одцвіли.

Серце розіб'ється, але, розбите, житиме далі.

В житті ти мною згордувала, моє ти серце надірвала, із нього визвала одні оті ридання голосні — пісні.