Набігла сльоза, загризла, довелось кулаками закриті очі.

А їй підкотилося щось під горло, душить її, і вона б’ється головою об стіл, голосить і миє сльозами тоді вже чорні руки. То доля її плакала тоді.

Він проливав гарячі сльози, він схлипував розпачливіше, ніж слабка жінка або нажахана дитина.

А він, підійшовши до покалічених вікон, оніміло застиг, наче не вірив своїм очам. Повільно нагнувся, підняв цеглину і раптом заплакав. Плакав мовчки, без лайки, без слів, і нам моторошно було дивитись, як плаче доросла, стара людина.