Пильно бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш.

Воде, у тебе немає ні смаку, ні кольору, ні запаху. Тебе неможливо описати, тобою насолоджуються, не знаючи, що ти таке. Ти не потрібна для життя — ти саме життя.

Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а дітям дуже набридає щоразу все їм пояснювати.

Пустеля прекрасна тим, що десь у ній ховається криниця.

Ти нічого не казатимеш. Слова — джерело непорозумінь.

Усмішка часто і є найголовніше.

Знаєш… коли дуже сумно, любиш дивитися, як заходить сонце.

Перебираючи найяскравіші свої спогади, підсумовуючи пережите, я впевнююся, що найкращих годин, котрі були в моєму житті, мені б не дало ніяке багатство. Не можна було купити дружбу Мермоза, дружбу товариша, з яким нас назавжди зв'язали разом пережиті випробування.

Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.

На одній із зірок житиму я, на одній із них я сміятимусь. І тобі здаватиметься, ніби сміються всі зорі.

Повага до людини! Повага до людини!.. Ось пробний камінь.

То суди сам себе,— відказав король.— Це найважче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

Ти матимеш зорі, які вміють сміятися.

Нема скарбу дорожчого, аніж спільні спогади, пережиті разом тяжкі години, сварки, примирення, душевні поривання.

Яку відстань прокладає між нами наш внутрішній світ! У світі де все живе тягнеться до живого… тільки люди у цьому світі створюють собі самотність.

Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування.

Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива.

Живий жаль бере, коли забувають друзів. Не кожен має друга.

Я люблю вночі слухати зорі. Наче п'ятсот мільйонів дзвіночків.

Я мав би здогадатися, скільки ніжності ховалося за її жалюгідними хитрощами. Квіти такі непослідовні! Але я був надто юний, щоб уміти любити.

Ти назавжди відповідаєш за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою троянду.

Земля допомагає нам збагнути самих себе, допомагає краще, ніж будь-які книги. Бо вона опирається нам. Людина пізнає себе, долаючи перешкоди.

У різних людей різні зорі. Для тих, хто мандрує, зорі — провідники. Для інших це просто маленькі вогники.

Вона така загадкова, ота країна сліз.

Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази! I трохи перегодом ти додав: 'Бачиш... коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце.'

Усі дорослі спершу були дітьми. (Тільки мало хто з них про це пам'ятає).

У всіх людей є зорі, та для кожного вони різні.

Усі зорі розквітлі… У тебе будуть зорі, які вміють сміятися.

Бути людиною – це якраз і означає відповідати за все. Горіти з сорому за злидні, хоч вони, здавалося б, і не залежать від тебе. Пишатися перемогою, яку здобули твої товариші. І відчувати, що кладучи свій камінь, ти помагаєш будувати світ.

В тому океані пітьми кожен вогник провіщав диво людського розуму… Це живі зірки; а скільки ще там, поміж ними зачинених вікон, згаслих зірок, скільки поснулих людей…

Коли любиш квітку, що росте десь на зірці, — так солодко вночі дивитися на небо. Усі зорі буяють квітом.

Квіти слабкі й простодушні. Вони захищаються як уміють і вірять, що колючки роблять їх грізними.

Це дуже гарно – йти над Іспанією за компасом, над морем хмар, це дуже красиво, але… але пам'ятайте: під тим морем хмар – вічність…

Купа каміння перестає бути купою каміння в той момент, коли людина дивиться на неї, уявляючи образ собору.

Якщо ти хочеш побудувати корабель, не збирай людей, щоб вони заготовляли деревину, і не роздавай їм завдань та роботи, а навчи їх тужити за безкраїм простором моря.

А тепер ось моя таємниця, дуже проста таємниця: лише серцем можна бачити правильно; найважливіше очам невидиме.

Братом можна бути лише у чомусь. Там, де немає зв'язку, що об'єднує людей, люди не єдині, а просто вишикувані в ряд.

Ось мій секрет. Він дуже простий. Тільки серце може розрізните, що правильно. Те, що важливе невидиме для очей.

Якщо весь час іти прямо, далеко не зайдеш.

Дорослі нічого не розуміють про самих себе. Це дуже втомлює дітей, які постійно змушені пояснювати їм прості речі.

Мова - джерело не рощуміння.

Тобі часом дошкулятимуть грози, туман, сніг. А ти подумай про тих, що пройшли через усе це раніше за тебе, і скажи собі: те, що вдалося іншим, завжди можна з успіхом повторити.