Перебираючи найяскравіші свої спогади, підсумовуючи пережите, я впевнююся, що найкращих годин, котрі були в моєму житті, мені б не дало ніяке багатство. Не можна було купити дружбу Мермоза, дружбу товариша, з яким нас назавжди зв'язали разом пережиті випробування.

Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.

То суди сам себе,— відказав король.— Це найважче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

Нема скарбу дорожчого, аніж спільні спогади, пережиті разом тяжкі години, сварки, примирення, душевні поривання.

Яку відстань прокладає між нами наш внутрішній світ! У світі де все живе тягнеться до живого… тільки люди у цьому світі створюють собі самотність.

Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування.

Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива.

Живий жаль бере, коли забувають друзів. Не кожен має друга.

Земля допомагає нам збагнути самих себе, допомагає краще, ніж будь-які книги. Бо вона опирається нам. Людина пізнає себе, долаючи перешкоди.

Вона така загадкова, ота країна сліз.

Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази! I трохи перегодом ти додав: 'Бачиш... коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце.'

Бути людиною – це якраз і означає відповідати за все. Горіти з сорому за злидні, хоч вони, здавалося б, і не залежать від тебе. Пишатися перемогою, яку здобули твої товариші. І відчувати, що кладучи свій камінь, ти помагаєш будувати світ.

В тому океані пітьми кожен вогник провіщав диво людського розуму… Це живі зірки; а скільки ще там, поміж ними зачинених вікон, згаслих зірок, скільки поснулих людей…

Це дуже гарно – йти над Іспанією за компасом, над морем хмар, це дуже красиво, але… але пам'ятайте: під тим морем хмар – вічність…

Купа каміння перестає бути купою каміння в той момент, коли людина дивиться на неї, уявляючи образ собору.

А тепер ось моя таємниця, дуже проста таємниця: лише серцем можна бачити правильно; найважливіше очам невидиме.

Братом можна бути лише у чомусь. Там, де немає зв'язку, що об'єднує людей, люди не єдині, а просто вишикувані в ряд.

Ось мій секрет. Він дуже простий. Тільки серце може розрізните, що правильно. Те, що важливе невидиме для очей.

Дорослі нічого не розуміють про самих себе. Це дуже втомлює дітей, які постійно змушені пояснювати їм прості речі.

Мова - джерело не рощуміння.

Тобі часом дошкулятимуть грози, туман, сніг. А ти подумай про тих, що пройшли через усе це раніше за тебе, і скажи собі: те, що вдалося іншим, завжди можна з успіхом повторити.