Перебираючи найяскравіші свої спогади, підсумовуючи пережите, я впевнююся, що найкращих годин, котрі були в моєму житті, мені б не дало ніяке багатство. Не можна було купити дружбу Мермоза, дружбу товариша, з яким нас назавжди зв'язали разом пережиті випробування.
Нема скарбу дорожчого, аніж спільні спогади, пережиті разом тяжкі години, сварки, примирення, душевні поривання.
Яку відстань прокладає між нами наш внутрішній світ! У світі де все живе тягнеться до живого… тільки люди у цьому світі створюють собі самотність.
Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування.
Земля допомагає нам збагнути самих себе, допомагає краще, ніж будь-які книги. Бо вона опирається нам. Людина пізнає себе, долаючи перешкоди.
Бути людиною – це якраз і означає відповідати за все. Горіти з сорому за злидні, хоч вони, здавалося б, і не залежать від тебе. Пишатися перемогою, яку здобули твої товариші. І відчувати, що кладучи свій камінь, ти помагаєш будувати світ.
В тому океані пітьми кожен вогник провіщав диво людського розуму… Це живі зірки; а скільки ще там, поміж ними зачинених вікон, згаслих зірок, скільки поснулих людей…
Це дуже гарно – йти над Іспанією за компасом, над морем хмар, це дуже красиво, але… але пам'ятайте: під тим морем хмар – вічність…
Купа каміння перестає бути купою каміння в той момент, коли людина дивиться на неї, уявляючи образ собору.
А тепер ось моя таємниця, дуже проста таємниця: лише серцем можна бачити правильно; найважливіше очам невидиме.
Братом можна бути лише у чомусь. Там, де немає зв'язку, що об'єднує людей, люди не єдині, а просто вишикувані в ряд.
Ось мій секрет. Він дуже простий. Тільки серце може розрізните, що правильно. Те, що важливе невидиме для очей.
Мова - джерело не рощуміння.
Дорослі нічого не розуміють про самих себе. Це дуже втомлює дітей, які постійно змушені пояснювати їм прості речі.
Тобі часом дошкулятимуть грози, туман, сніг. А ти подумай про тих, що пройшли через усе це раніше за тебе, і скажи собі: те, що вдалося іншим, завжди можна з успіхом повторити.
