Коли ж ти гаснеш і тікаєш від мене — творю твою подобу, даю наймення їй "ідеал" і ховаю у серці. І він мені світить.

Прелюдія ночі починається з музики заходу сонця, з його урочистого гімну невимовній темряві.

Тепер сонце зайшло. Небо й море стали нерозрізненні.

Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази! I трохи перегодом ти додав: 'Бачиш... коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце.'

Ти тільки гість в житті моїм, сонце, бажаний гість, — і коли ти відходиш, я хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у фейєрверках, збираю з квіток, з сміху дитини, з очей коханої.

Захід сонця люблять за те, що він зникає.

Не забувай: для гарного заходу сонця потрібне хмарне небо.

Жодна по-справжньому освічена людина нині не говорить про красу заходу сонця. Заходи сонця геть вийшли з моди.

Заграва од захід сонця поринула аж до дна і звідти світить. На лататті місцинами густо біліють лілії, вони схожі на зграї білих чаєнят, що сіли на воду.