Наче жінка, що скинула ситцеву сукню й білий фартух, аби вбратися в синє й перли, день переодягнувся у вечір.

Дорослішати — це втрачати одні ілюзії, щоб набути інших.

І всі життя, які ми колись прожили, і всі життя, які ще будуть, повняться деревами й мінливим листям.

Можу лише зауважити, що минуле прекрасне, бо емоцію ніколи не усвідомлюєш у саму мить. Вона розгортається згодом — і тому ми не маємо повних почуттів про теперішнє, тільки про минуле.

Ми, жінки, думаємо про минуле крізь наших матерів.

Коли думаєш про такі речі, як зорі, наші справи вже не здаються аж такими важливими, правда ж?

Дивитися життю в обличчя — завжди дивитися життю в обличчя і знати його таким, яким воно є… а врешті — полюбити його таким, яким воно є, і тоді відкласти вбік…

Наскільки краща тиша; чашка кави, стіл. Наскільки краще сидіти самій, як самотній морський птах, що розпростує крила на палі. Дайте мені сидіти тут довіку з голими речами — оця чашка кави, оцей ніж, оця виделка, речі самі в собі, і я, що є собою.

Голоси ніколи не бувають такі гарні, як зимового вечора, коли сутінки майже ховають тіло і слова ніби звучать із небуття, з тією близькістю, якої рідко почуєш удень.

Я читаю шість книжок водночас — єдиний спосіб читати; адже, погодьтеся, одна книжка — то лише самотня нота без супроводу, а щоб почути повне звучання, потрібно ще десять одночасно.

Великого одкровення так і не сталося. Великого одкровення, мабуть, і не буває. Натомість є маленькі щоденні дива.

Щастя від журби відділяє щось не товще за лезо ножа.

Тепер сонце зайшло. Небо й море стали нерозрізненні.

Однієї ночі крізь хмари мчала зоря, і я сказала тій зорі: «Спопели мене».

Орландо від природи любив відлюдні місця, широкі краєвиди — і відчуття, що він сам-один навіки, навіки, навіки.

Навіщо їм дорослішати й усе це втрачати? Ніколи вже вони не будуть такими щасливими.

Мова - це вино на губах.

Гумор є першим з дарів, що зникає при перекладі на іноземну мову.

Книги - це дзеркала душі.

Замикайте свої бібліотеки, якщо хочете; але немає жодних воріт, замка чи засува, які можна накласти на свободу мого розуму.

Ви не знайдете спокою, уникаючи життя.

Майбутнє темне — і, мабуть, це найкраще, чим воно може бути.

Я втратила друзів: когось — через смерть… а когось — через цілковиту нездатність перейти вулицю.

Не можливо знайти спокій, уникаючи життя.

Як жінка, я не маю батьківщини. Як жінка, моя батьківщина — весь світ.

Не можна добре думати, добре любити, добре спати, якщо не пообідати добре.