Дорослішати — це втрачати одні ілюзії, щоб набути інших.
І всі життя, які ми колись прожили, і всі життя, які ще будуть, повняться деревами й мінливим листям.
Можу лише зауважити, що минуле прекрасне, бо емоцію ніколи не усвідомлюєш у саму мить. Вона розгортається згодом — і тому ми не маємо повних почуттів про теперішнє, тільки про минуле.
Коли думаєш про такі речі, як зорі, наші справи вже не здаються аж такими важливими, правда ж?
Дивитися життю в обличчя — завжди дивитися життю в обличчя і знати його таким, яким воно є… а врешті — полюбити його таким, яким воно є, і тоді відкласти вбік…
Наскільки краща тиша; чашка кави, стіл. Наскільки краще сидіти самій, як самотній морський птах, що розпростує крила на палі. Дайте мені сидіти тут довіку з голими речами — оця чашка кави, оцей ніж, оця виделка, речі самі в собі, і я, що є собою.
Я читаю шість книжок водночас — єдиний спосіб читати; адже, погодьтеся, одна книжка — то лише самотня нота без супроводу, а щоб почути повне звучання, потрібно ще десять одночасно.
Щастя від журби відділяє щось не товще за лезо ножа.
Однієї ночі крізь хмари мчала зоря, і я сказала тій зорі: «Спопели мене».
Орландо від природи любив відлюдні місця, широкі краєвиди — і відчуття, що він сам-один навіки, навіки, навіки.
Мова - це вино на губах.
Гумор є першим з дарів, що зникає при перекладі на іноземну мову.
Книги - це дзеркала душі.
Ви не знайдете спокою, уникаючи життя.
Замикайте свої бібліотеки, якщо хочете; але немає жодних воріт, замка чи засува, які можна накласти на свободу мого розуму.
Не можливо знайти спокій, уникаючи життя.
Я втратила друзів: когось — через смерть… а когось — через цілковиту нездатність перейти вулицю.
Як жінка, я не маю батьківщини. Як жінка, моя батьківщина — весь світ.
Не можна добре думати, добре любити, добре спати, якщо не пообідати добре.