Хто править чеснотою, той подібний до Полярної зорі: вона стоїть на своєму місці, а всі інші зорі обертаються довкола неї.

Не буває легкої дороги від землі до зірок.

Коли думаєш про такі речі, як зорі, наші справи вже не здаються аж такими важливими, правда ж?

Над нами було небо, все в зорях. Ми лежали на спинах і сперечалися, чи їх хтось зробив, чи вони самі взялися. Я казав, що самі: надто довго було б стільки наробити.

На одній із зірок житиму я, на одній із них я сміятимусь. І тобі здаватиметься, ніби сміються всі зорі.

Ти матимеш зорі, які вміють сміятися.

Зірок у Всесвіті більше, ніж піщинок на всіх пляжах Землі.

Я не знаю нічого напевно, але від погляду на зорі мене огортають мрії.

Стеж за плином зірок так, ніби мандруєш разом із ними. Такі думки змивають бруд земного життя.

Я люблю вночі слухати зорі. Наче п'ятсот мільйонів дзвіночків.

Він дивився на зірки і думав, що вони — його друзі. Але вони холодні. Море — теж холодне. Він один теплий серед усього цього.

Ми всі в канаві, але дехто дивиться на зорі.

Однієї ночі крізь хмари мчала зоря, і я сказала тій зорі: «Спопели мене».

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.

Це зорі, зорі над нами керують нашою вдачею.

У різних людей різні зорі. Для тих, хто мандрує, зорі — провідники. Для інших це просто маленькі вогники.

Споглядай плин зірок так, ніби й сам кружляєш разом із ними.

У всіх людей є зорі, та для кожного вони різні.

Усі зорі розквітлі… У тебе будуть зорі, які вміють сміятися.

Придивися, і побачиш: одні зорі лимонні, а інші світяться рожевим, зеленим, незабудково-блакитним.

Сяйте, зорі! Сяйте, чисті!
Лийте світ!
Бризки сійте променисті,
В душу війте сни барвисті...
Сяйте, зорі, сяйте, чисті!
Сипте огнецвіт!

На небі виростають зорі й поливають на землю зелене болотяне світло.

На зорю дивишся з двох причин: бо вона сяє і бо вона незбагненна.

Я нічого не знаю напевно, але від споглядання зірок мені завжди хочеться мріяти.

Вечірня зірка осяває все чарами ностальгії, навіть гільйотину.