Музика виражає те, чого не можна сказати і про що неможливо мовчати.
Ліси — це апокаліпсиси, і тріпотіння крилець маленької душі звучить під їхнім страхітливим склепінням як агонія.
Те, що в саду видалося б потворним, у горах обертається на красу.
Є видовище величніше за море — це небо.
Віра — ось що необхідне людині. Горе тому, хто ні в що не вірить!
Часом уночі якісь ніщо, згущені в полум'я, приходять і сміються з нас.
Я ніколи не втомлююся від блакитного неба.
Навіть найтемніша ніч скінчиться — і зійде сонце.
Зима обертає на камінь і небесну воду, і людське серце.
Правдиве чи ні, те, що кажуть про людей, нерідко посідає в їхньому житті, а надто в їхній долі, стільки ж місця, скільки те, що вони роблять.
Сміх — це сонце: він проганяє зиму з людського обличчя.
Навалі армій можна опиратися, навалі ідей ні.
Брехати — це абсолют зла… У сатани два імені: його звуть Сатаною і його звуть Брехнею.
Коли розвіється темрява й забобони, люди побачать світло.
Автор створює книгу, суспільство ж сприймає або не сприймає її. Творець книги - автор, творець її долі - суспільство.
Якщо душу лишили в темряві, у ній чинитимуться гріхи. Винен не той, хто грішить, а той, хто створив темряву.
Життя – це квітка, для якої любов є медом.
У людині є три характери: той, який їй приписують, той, який вона сама собі приписує і, нарешті, той, який є в неї насправді.
У цьому світі є тільки одна річ, перед якою належить схилятися, це — геній, і одна річ, перед якою слід упасти на коліна, — це доброта.
Навчитися читати - це розпалити вогонь; кожен вимовлений склад - це іскра.
Моя дочка була душею; я бачив цю душу.
Справедливий гнів — це елемент прогресу, єпископе.
Гори, ліс і море роблять людей дикими; вони пробуджують лють, але все ж не знищують людське.
Хто вийшов із темряви, той боїться яскравого світла…
Він проливав гарячі сльози, він схлипував розпачливіше, ніж слабка жінка або нажахана дитина.
Така ненависть, коли її розвиток не урветься внаслідок якогось нещасливого випадку, з часом переходить у ненависть до суспільства, потім — у ненависть до людського роду, а далі — в ненависть до всього живого і зрештою знаходить вияв у нездоланному бажанні робити шкоду всім без розбору, будь-якому живому створінню, нехай навіть найневиннішому.
Він не хотів розлучатися зі своєю ненавистю до людей, яку виплекав за останні роки, бо ця ненависть дарувала йому гірку втіху.
Давні спогади й спогади сьогоднішні переплутувались, розмивалися, неймовірно збільшувалися, а потім раптово зникали, мов поринали у розхвильовану каламутну воду.
Обачність дає поради мудрості.
Чи справедливо з боку суспільства бути скнарою, коли йдеться про роботу й хліб для вбогої людини, і бути надміру щедрим, коли йдеться про покарання?
Музика виражає те, що не можна передати словами, і те, що не може залишитись не висловленим.
Життя — це квітка, а любов — її мед.
Світ не може стати кращим, не вірячи в Бога. Добро не потерпить нечестивих служителів. Безбожник не приведе людство до щастя.
В усмішці є згода, тоді як сміх часто є відмовою.
Материнські руки створені з ніжності, і діти спокійно сплять в них.
На зорю дивишся з двох причин: бо вона сяє і бо вона незбагненна.
Звільнення — це ще не воля. Можна вийти з в’язниці, проте й далі почувати себе засудженим.
Людина має над собою одного тирана — неуцтво.
Від прекрасного не менше користі, ніж від корисного. А може, навіть більше.
Якби єство поета визначити числом десять, то хімік знайшов би в ньому одну десяту частину користолюбства, а дев'ять десятих — самолюбства.
