Ненависть — ось справжня первісна пристрасть. Ненормальна якраз любов.

Ненависть — найдовша з утіх: кохають поспіхом, а зневажають без поспіху.

Коли наша ненависть надто палка, вона ставить нас нижче за тих, кого ми ненавидимо.

Ненависть не припиняється ненавистю, а лише любов'ю; це вічний закон.

Ненависть здобувається добрими справами так само, як і лихими.

Ненависть зростає, коли їй відповідають ненавистю, а любов'ю її можна знищити.

Але раптом в душі щось сіпнуло й розпач зник, як хворий вирваний зуб. І відразу ж хворе місце залила пекуча, незнана до того часу хвиля ненависті.

Роки любові забуто в ненависті однієї хвилини.

Така ненависть, коли її розвиток не урветься внаслідок якогось нещасливого випадку, з часом переходить у ненависть до суспільства, потім — у ненависть до людського роду, а далі — в ненависть до всього живого і зрештою знаходить вияв у нездоланному бажанні робити шкоду всім без розбору, будь-якому живому створінню, нехай навіть найневиннішому.

Він не хотів розлучатися зі своєю ненавистю до людей, яку виплекав за останні роки, бо ця ненависть дарувала йому гірку втіху.

Та вони назавжди запам'ятали ту пробіжку і продовжували ненавидіти мене, і це був найкращий вид ненависті, тому що вони й самі не знали її причин.

Люди завжди ненавидять тих, хто несе в собі щось, чого вони самі бояться.