Ми обіцяємо згідно з нашими надіями, а виконуємо згідно з нашими страхами.
Вдячність більшості людей — лише потаємне бажання отримати ще більші благодіяння.
Зраджують частіше зі слабкості, ніж із твердого наміру зрадити.
Вороги судять про нас ближче до істини, ніж ми самі.
Наші чесноти найчастіше — лише перевдягнені вади.
З вдячністю так само, як із чесністю купців: вона підтримує торгівлю. Ми платимо не тому, що так годиться, а щоб нам охочіше позичали знову.
Схоже, що природа, яка так мудро влаштувала наше тіло для нашого щастя, дала нам і гордість, щоб позбавити нас болю пізнавати власну недосконалість.
Ми часто чинимо добро, щоб безкарно чинити зло.
Коли пороки покидають нас, ми тішимося думкою, що це ми їх покинули.
Зусилля, яких ми докладаємо, щоб лишитися вірними тому, кого любимо, ненабагато кращі за зраду.
Лицемірство — це данина, яку порок сплачує чесноті.
Коли наша ненависть надто палка, вона ставить нас нижче за тих, кого ми ненавидимо.
Надія, хоч яка оманлива, принаймні веде нас до кінця життя приємною дорогою.
Наша недовіра виправдовує чужий обман.
Ми часто хизуємося навіть найзлочиннішими пристрастями, але заздрість — пристрасть боязка й соромлива, і зізнатися в ній не насмілюється ніхто.
Розлука послаблює помірні пристрасті й посилює великі, як вітер гасить свічку, але роздмухує пожежу.
Ми прощаємо доти, доки любимо.
Злословимо ми зазвичай більше з марнославства, ніж зі злоби.
Людина не ангел і не звір. Лихо в тому, що хто хоче вдавати ангела, той стає звіром.
Ми так звикли маскуватися перед іншими, що врешті маскуємося й перед собою.
Фортуна виявляє наші чесноти й вади, як світло виявляє предмети.
Гордість завжди надолужує своє і нічого не втрачає, навіть коли зрікається марнославства.
Наша заздрість завжди триває довше за щастя тих, кому ми заздримо.
Вірність, яку виявляє більшість людей, — лише вигадка самолюбства, щоб здобути довіру.
Якби ми не мали гордості, то не скаржилися б на гордість інших.