Схоже, що природа, яка так мудро влаштувала наше тіло для нашого щастя, дала нам і гордість, щоб позбавити нас болю пізнавати власну недосконалість.

Гордість, отже, видається своєрідним вінцем чеснот: вона робить їх більшими і без них не трапляється.

Та коли я бачу купу потворності й недуг, тілесних і душевних, уражену ще й гординею, мені вмить уривається терпець.

Хто гордий, той сам себе пожирає: гордість — його власне дзеркало, власна сурма, власний літопис.

Гордість завжди надолужує своє і нічого не втрачає, навіть коли зрікається марнославства.

Якби ми не мали гордості, то не скаржилися б на гордість інших.

Гордість, що пишається своєю негордовитістю, — найнестерпніша з усіх.

Я легко пробачила б його гордість, якби він не вразив мою.