Мені потрібне все життя, повне до країв. Або нічого.

На душі було сіро, тяжко й брудно, як все довкола.

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!

І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть – не зимне умирання.

Десь глибоко в душі зайнявся вогонь образи й гарячим полум'ям спалахнув на обличчі.

Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Тільки все у гордість замінила,
Що тобою дихало й цвіло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.

Але раптом в душі щось сіпнуло й розпач зник, як хворий вирваний зуб. І відразу ж хворе місце залила пекуча, незнана до того часу хвиля ненависті.

Хочу жити, аж життя не зломить,
Рватись вгору, чи летіть в безодню.

Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!