На душі було сіро, тяжко й брудно, як все довкола.

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,<br/> І у руці перо не зміниться на спис.<br/> Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,<br/> З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!

Десь глибоко в душі зайнявся вогонь образи й гарячим полум'ям спалахнув на обличчі.

Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Але раптом в душі щось сіпнуло й розпач зник, як хворий вирваний зуб. І відразу ж хворе місце залила пекуча, незнана до того часу хвиля ненависті.

Хочу жити, аж життя не зломить,<br/> Рватись вгору, чи летіть в безодню.