Гафійка сміялась дзвінким, уриваним сміхом, мов намисто низала – сама не знала чого.

Сміх розкотився по хаті, з кутка в куток. Цілі ряди коливались од нього. Сміх косив наче та клав людей в покоси.

Панна раптом озирнула себе й засміялася. Ах, якби ви знали, який сміх у неї був! А сміх є дзеркало душі.

Немає нічого дорожчого за сміх – сміятися і забувати себе, бути легким – це сила.