Гафійка сміялась дзвінким, уриваним сміхом, мов намисто низала – сама не знала чого.
Сміх розкотився по хаті, з кутка в куток. Цілі ряди коливались од нього. Сміх косив наче та клав людей в покоси.
Панна раптом озирнула себе й засміялася. Ах, якби ви знали, який сміх у неї був! А сміх є дзеркало душі.
Сміх зовсім не поганий початок, як на дружбу, але далеко кращий, як кінець для неї.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!
Немає нічого дорожчого за сміх – сміятися і забувати себе, бути легким – це сила.