Писання в якомусь сенсі — це викидання людиною назовні своїх кюв'єрових трубок. Порожнисті, вони набирають із зовнішнього середовища соків, набухають. Писання — це теж захисна реакція. Клейкі сіті слів ловлять і знерухомлюють у собі те, що так важко окреслити й осягнути: страхи, гнів, розпач, заборонені почуття, реакції на нестерпність життя.

Життя у творчій свідомості письменника начебто роздвоюється: одна площина—існуюче, друга—бажане. Це єдине джерело творчої енергії.

Література вимагає не тільки талановитого письменника, а й талановитого читача.

Тож пишу, що почув, що сам трохи домислив: домисел — як ота нитка, без якої не пошиєш ніякої одежини, якою б простенькою вона, одежина ота, не була.

Якщо у вас немає часу читати, у вас немає часу (чи інструментів) писати. Все просто.

У письменництві немає нічого особливого. Ти просто сідаєш за друкарську машинку і стікаєш кров'ю.

Папір не червоніє. Папір витримає все.

Хто хоче зрозуміти поета, мусить піти в поетову країну

Я писав твори не для того, щоб вони втовкмачували вічні цінності, як люблять про це говорити деякі поважні метри, а щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала. Оце моє основне завдання.

Письменник повинен перебувати в опозиції до будь-якої влади, хоч якою вона була б. І сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити.

Тримати перо - означає бути на війні.

Кожен письменник обирає тему найближчу, найріднішу його життєвому досвідові і – неодмінно – своєму ідеалові людини в тому часі, у якому він живе.