Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть вбагнути увесь світ.

Життя у творчій свідомості письменника начебто роздвоюється: одна площина—існуюче, друга—бажане. Це єдине джерело творчої енергії.

Світло звідусіль малювало на стіні супроти Климкового ліжка великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи, вони мінилися і тремтіли, як од вітру в степу… То були казкові, найщасливіші в Климковому житті ночі.

Весняний світанок народжувався повільно. В провулках, поміж тинами, клубочилася темрява, але небо було світле і зоряне.

Очі мамині сухі, голос ані здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять — вони закам'яніли.

Негайно переклав свої "Сумерки" на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті.

Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги, і побачив над собою скам'яніло-бузкове небо, яким воно буває лише восени на сході сонця, — без жайворіння, без легких з позолотою хмарок по обрію, без усміхненої радості пробудження.

Всі люди красиві, як добрі.

Серце в усіх людей неоднакове.

Ніщо так боляче не б'є людину, як брехня.

Кожен письменник обирає тему найближчу, найріднішу його життєвому досвідові і – неодмінно – своєму ідеалові людини в тому часі, у якому він живе.

Заграва од захід сонця поринула аж до дна і звідти світить. На лататті місцинами густо біліють лілії, вони схожі на зграї білих чаєнят, що сіли на воду.