Чолом тобі, синє, широкеє море!
Незглибна безодне, безмежний просторе,
Могутняя сило — чолом!
Дивлюсь я на тебе і не надивлюся,
Думками скоряюсь, душею молюся,
Співаю величний псалом.

І я в чаду солодких мрій
Припав до уст і млів,
Той поцілунковий напій
Мене труїв, труїв.

Мрії гасли, як зорі, зломились напружені крила.

Що є життя? Коротка мить.
Яке його надбання?
Красою душу напоїть
І, не вагаючись, прожить
Хвилину раювання.

Люди — невільники німі, на їх устах печать

Любов – це талісман, Урочий подарунок. Любов – кип’ячий трунок З ілюзій та оман.

Там, де пустка замість серця,
Порятунку вже не буде!

Сяйте, зорі! Сяйте, чисті!
Лийте світ!
Бризки сійте променисті,
В душу війте сни барвисті...
Сяйте, зорі, сяйте, чисті!
Сипте огнецвіт!

Прибави світові обернуться у дим І, зраджена життям, ти схилишся у горі, Що марно вік минув на бенкеті гучнім І ти на заході життя… Memento mori!

Розлюбити тебе, розлюбити тебе. Та чи ж сонце розлюблюють квіти? Та чи можна примусити серце слабе То, чим б’ється воно, не любити?

Краса! На світі цім Краса — натхненна чарівниця, що відкриває небеса, вершить найбільші чудеса, мов казкова цариця.

Чи зумієш ти кохати,
Щоб за все, про все забути,
Щоб усі зірвати пути,
Щоб усі зламати ґрати?
Чи зумієш ти літати,
Щоб зі мною в парі бути?

І я дивився в очі їй...
Але з її очей
Сміявся холод — Боже мій! —
Беззоряних ночей.