Вечірнє небо для мене — наче вікно, і запалена лампа, і чекання за ним.

Наче жінка, що скинула ситцеву сукню й білий фартух, аби вбратися в синє й перли, день переодягнувся у вечір.

Голоси ніколи не бувають такі гарні, як зимового вечора, коли сутінки майже ховають тіло і слова ніби звучать із небуття, з тією близькістю, якої рідко почуєш удень.

…сяйво згасало, і кожен промінь покидав її з неохочим жалем, наче діти, що в сутінках ідуть із веселої вулиці.

Не знаєш, яким був твій день, доки не настане вечір.

…навіть найдовший день зрештою хилиться до вечора.