Життя починається наново, щойно восени повітря стає хрустким.

Отак ми й пливемо — човни проти течії, що невпинно відносить нас назад, у минуле.

І от, коли засяяло сонце, а дерева вибухнули листям так швидко, як буває в прискореному кіно, мене охопило знайоме відчуття, що з літом життя починається наново.

…сяйво згасало, і кожен промінь покидав її з неохочим жалем, наче діти, що в сутінках ідуть із веселої вулиці.

Не можна повторити минуле? Та звісно ж, можна!

Щоразу, як захочеш когось осудити, згадай, що не всі на світі мали ті переваги, що були в тебе.

Тож ми пливемо далі, мов човни проти течії, що невпинно відносить нас у минуле.

Навіть того дня, мабуть, бували хвилини, коли Дейзі не дотягувала до його мрії. Не з власної вини, а через колосальну силу його ілюзії.

Ти завжди чекаєш найдовшого дня в році, а потім його пропускаєш? Я завжди чекаю і завжди пропускаю.