Вечірнє небо для мене — наче вікно, і запалена лампа, і чекання за ним.
Віра — це птаха, що відчуває світло й співає, коли світанок ще темний.
Ніч цілує згасаючий день і шепоче йому на вухо: "Я — смерть, твоя мати. Я дам тобі нове народження".
Любов є життям у всій його повноті, як чаша, повна вина.
Люди жорстокі, але Людина добра.
Дерева — це нескінченне зусилля землі заговорити до неба, що слухає.
Птах мріє стати хмарою. Хмара мріє стати птахом.
Не барися, збираючи квіти на згадку, а йди далі: квіти самі цвістимуть уздовж усієї твоєї дороги.
Розум, що складається з самої логіки, наче ніж, що має саме лезо: він ранить руку, яка його тримає.
Себе справжнього ти не бачиш. Те, що бачиш, лише твоя тінь.
Обриваючи пелюстки, красу квітки не збереш.
Водоспад співає: «Я знаходжу свою пісню, коли знаходжу свободу»
Вода в чаші іскриться, вода в морі темна. Мала істина має ясні слова, велика істина має велике мовчання.
Не зводь свою любов на край урвища лише тому, що там високо.
Прелюдія ночі починається з музики заходу сонця, з його урочистого гімну невимовній темряві.
Ти всміхаєшся й говориш зі мною ні про що, і я відчуваю, що саме на це чекав так довго.
Якщо плачеш, утративши сонце, то крізь сльози не побачиш і зірок.
Колись нам наснилося, що ми чужі. Прокинулись і збагнули, що ми одне одному рідні.
Зачиниш двері перед усіма помилками, і за ними лишиться також і істина.
Хто несе ліхтар за плечима, той завжди ступає у власну тінь.
Сиди тихо, серце, не здіймай пилу. Дай світові самому знайти до тебе дорогу.
Нічна темрява — це мішок, що розривається, розсипаючи золото світанку.
Віра — це птах, що відчуває світло і співає, коли ще темно перед світанком.
Усмішка на вустах сплячого немовляти народилася, коли юний блідий промінь молодого місяця торкнувся краю осінньої хмари.
Саме цей океан безмежного спокою надає сенсу нескінченній діяльності.
Не я обираю найкраще. Найкраще обирає мене.
Кожна дитина приходить у світ із вісткою, що Бог іще не зневірився в людині.
Хто прагне творити добро, той стукає у браму. Хто любить, той бачить її відчиненою.
Ніхто не знає, де народилася усмішка на вустах сонного немовляти.
Не удари молота, а танець води своєю піснею шліфує гальку до досконалості.
Ми хибно читаємо світ, а тоді нарікаємо, що він нас ошукує.