Квітка в'юнка на моєму вікні тішить мене більше, ніж уся книжкова метафізика.

Не барися, збираючи квіти на згадку, а йди далі: квіти самі цвістимуть уздовж усієї твоєї дороги.

Начебто звичайнісінька квітка, бур'ян, якого ніхто не помічає. А от для нас – благородна рослина, кульбаба. Якщо довго на них дивитися – і очі пропалять.

Я щойно навчилася любити гіацинт.

Обриваючи пелюстки, красу квітки не збереш.

Я мав би здогадатися, скільки ніжності ховалося за її жалюгідними хитрощами. Квіти такі непослідовні! Але я був надто юний, щоб уміти любити.

Квітки дивились на нас і пашіли духом кохання і цвіту.

Якби ми могли ясно побачити диво однієї-єдиної квітки, усе наше життя змінилося б.

Я цвіла, бо не могла інакше.

Коли любиш квітку, що росте десь на зірці, — так солодко вночі дивитися на небо. Усі зорі буяють квітом.

Буває, з'являються пагони, але не цвітуть; буває, що цвітуть, але не дають плодів.

Квітка розквітає для власної радості.

Квіти слабкі й простодушні. Вони захищаються як уміють і вірять, що колючки роблять їх грізними.

Червоним полум'ям півоній і троянд, Крихкою пристрастю ірисів ледве-пряних Пашіло пополудня в квітнику.

Я — квітка осіння… Дощі мене мочать, рве вітер мої пелюстки… І сонце на мене світити не хоче, тумани пливуть од ріки.

Квіти дарують спокій. У них немає ні емоцій, ні конфліктів.

Я малюю квіти, тож вони не помруть.