Хто не знає чилійського лісу, той не знає цієї планети. З тих земель, з того мулу, з тієї тиші вийшов я, щоб мандрувати й співати світом.

Ліси — це апокаліпсиси, і тріпотіння крилець маленької душі звучить під їхнім страхітливим склепінням як агонія.

Але Ліс дивний. Усе в ньому значно живіше, ніби краще усвідомлює, що відбувається, ніж у Ширі.

Дерева для мене завжди були найпереконливішими проповідниками.

Дерева — це святині. Хто вміє з ними говорити, хто вміє їх слухати, той пізнає істину. Вони не проповідують учень і рецептів — вони проповідують, байдужі до окремого, первісний закон життя.

Хто навчився слухати дерева, той уже не прагне бути деревом. Він прагне бути лише тим, ким є.

Ліс присовувавсь все ближче та ближче. Темна стіна його тупо, мовчки дивилась на нас, і вороже щось було в цьому погляді, холодне, заховане в собі.

Ліс ніби помирився з нами й не дивився так вороже і суворо; дуби із співчуттям поглядали на нас згори; оголені берези несміло визирали з-за них і посміхались білим гіллям.

Ліс - це особливий організм безмежної доброти і благодійності, який не вимагає нічого для свого існування і щедро дарує продукти своєї життєдіяльності.

Твоя душа - темний ліс. Але дерева особливого виду, вони генеалогічні.

Ліс звучить і мовчить: він мовчить, коли я слухаю. Він звучить, коли я сплю.

У лісі є краса, натхнення, радість і таємниця. Я їх побачив, і мені захотілось жити ще багато—багато років.

Багато з тих дерев були моїми друзями, яких я знав ще горіхом і жолудем; у багатьох був свій голос, нині втрачений навіки.

Ліс заволодіває серцями людей не стільки своєю красою, скільки чимось невловими - свіжістю повітря, випромінюванням від старих дерев, що так чудово змінює і оновлює втомлений дух.

Я — ліс і ніч темних дерев: але той, хто не боїться моєї темряви, знайде під моїми кипарисами береги, вкриті трояндами.

Схожі категорії