Година — це не просто година. Це посудина, повна пахощів, звуків, задумів і погоди.
Насправді кожен читач, гортаючи книжку, читає самого себе.
Єдиною моєю втіхою, коли я йшов спати, було те, що мама прийде поцілувати мене в ліжку.
Страждання лікується лише тоді, коли вип'єш його до дна.
Намагайтеся завжди зберігати клаптик неба над своїм життям.
Мудрість не отримують, її треба відкрити самому, пройшовши шлях, якого ніхто не пройде за нас.
Мабуть, жоден день дитинства не прожито нами так повно, як ті дні, що ми, здавалося, змарнували, не проживши їх, бо провели над улюбленою книжкою.
Багатство було для неї ніби конечною умовою чесноти, брак якої позбавляв би чесноту заслуги і чару. Для неї це були поняття такі близькі, що, зрештою, чеснота і багатство помінялись у неї прикметами.
Хвороба — лікар, якого ми слухаємо найуважніше: доброті й знанню ми лише обіцяємо, а болю коримося.
Не тільки мистецтво вміє обдарувати найбуденніші речі чаром і таємницею. Ту саму владу, владу зріднити їх із нами, має і біль.
Щоразу, помітивши в когось навіть найменшу перевагу, якої сама не мала, вона переконувала себе, що це не перевага, а лихо, і жаліла таких людей, аби не заздрити їм.
Любиш лише те, чим не володієш повністю.
Думки — це замінники горя.
Франсуаза не розуміла ще тоді, що найлютіші вороги наші не ті, що нам перечать і намагаються переконати, а ті, що роздмухують чи самі розпускають найприкріші для нас чутки, і гадки не маючи знайти їм бодай якесь виправдання.
Книжка вчить нас підносити вартість життя, вартість, якої ми не вміли цінувати раніше й усвідомити яку нам допомагає книжка.
Забуття — могутнє знаряддя, що мирить нас із дійсністю. Воно поволі руйнує в нас уцілілу частку минулого, яке завжди з нею сперечається.
Спогад про певний образ — лише жаль за певною миттю; і будинки, дороги, алеї минущі, на жаль, як і роки.
Мода минає, бо сама народилася зі бажання змін.
Моє минуле більше не відкидало переді мною ту свою тінь, яку ми називаємо майбутнім.
З моєї пам'яти, мимовільної з природи, вивітрилося кохання до Альбертини. Але, як мені здається, є ще й якась мимовільна пам'ять тіла, бліда і стерильна копія колишньої пам'яти, ще довговічніша за неї, подібно до того як декотрі звірі та рослини довговічніші за людину. Наші ноги й руки сповнені отерплих спогадів.
Твоя душа - темний ліс. Але дерева особливого виду, вони генеалогічні.
Щастя корисне для тіла, але саме смуток розвиває розум.
Сила, що найбільше разів за секунду обгинає земну кулю, — не електрика, а біль.
Справжня подорож відкриттів полягає не в пошуках нових ландшафтів, а в наявності нових очей.
Будьмо вдячні людям, які роблять нас щасливими; вони — чарівні садівники, які змушують наші душі квітнути.
Любов — це простір і час, виміряні серцем.
Мистецтво показує нам не один світ, наш власний, а множить його. Скільки є самобутніх митців, стільки світів лягає нам до рук.
Любов — це простір і час, що стали відчутними серцю.
Лише через мистецтво ми можемо вийти за межі себе і зрозуміти, що бачить інша людина.
Біль змінює дійсність не менш сильно, ніж хміль.
