Сон — це спосіб померти, принаймні померти для реальності.

Що людське життя — лише сон, здавалося вже багатьом. І це відчуття не полишає й мене.

Вглядаючись у ту темряву, я довго стояв — здивований, зляканий, повен сумніву, — і бачив сни, яких не смів бачити жоден смертний.

Усе, що ми бачимо й чим здаємось, — лиш сон у сні.

Колись нам наснилося, що ми чужі. Прокинулись і збагнули, що ми одне одному рідні.

По вулиці парадують колони, котяться машини, танки, підводи, б’ють гармати й десь стугонять вибухи бомб, аж деренчать шиби й хитається земля, — а вона, чи воно, спить собі першим сном праведника, блаженним сном людини, що недавно прибула на світ і зовсім не знає, що в ньому робиться.

Сон — найкраща медитація.

Коли на тебе насіло безсоння, все видається таким несправжнім, копія, зроблена з копії, зробленої з копії. Все так далеко — ти не можеш торкнутися нічого, і ніщо не може торкнути тебе.

Він увесь час почувався сонним, погано виспаним, хоча мав чітке відчуття, що прокинувся зовсім недавно, виринув із найгустішого намулу на дні, куди не досягає жоден промінь, де звуки повністю перекриті важкою товщею безвісти.

У снах химерно переплiтаються тiльки знайомi нам речi. Змiст найдивовижнiших снiв наших – це змiст нашого досвiду.

Я люблю сон. Моє життя має тенденцію ламатись на частити, коли я не сплю, розумієш?

Три тижні — я не стулив очей ані на хвилину. Три тижні без сну, і ти немов позбуваєшся власного тіла, все навкруги постає в іншому вимірі.

Спали всі люди довкола — сидячи, лежачи на рипучих дошках, що їздили то сюди, то туди; спав увесь ешелон, мов зачарований; спав, наче в казці, і вже здавалося, що той сон — не на ніч, не на кілька годин, а на цілі століття

Сни не брешуть. Вони показують нам те, що ми не наважуємось побачити вдень.