У тебе на диво гарна, рідкісна усмішка — спокійна, задоволена, доброзичлива, вона може сповна ощасливити того, кого стосується.

А ось ти своїми словами просто-таки вбивав людей і нікого не шкодував ні тоді, ні згодом, перед тобою кожне було цілком беззахисне.

Одружитися, створити сім'ю, прийняти всіх дітей, яким даси життя, зберегти їх у цьому непевному світі — це, на моє переконання, найбільше, чого може досягти людина.

Першого дня вони їхали через високі гори. Синювато-чорні кам'яні брили гострими клинами підбиралися до самого потяга, широкі гірські річки стрімко котилися великими хвилями на нерівному ложі, вривалися попід мости, якими проїздив потяг, і були так близько, що від подиху їх прохолоди аж ціпеніло лице.

Вона стояла віч-на-віч з правдою, жила з цим, витримала, тоді й тепер.

Наш народ не знає, що таке юність і заледве знайомий із дитинством. Від часу до часу незмінно висувано вимоги надати дітям трохи свободи, зглянутись на них, визнати їхнє право на певну безтурботність, дрібку безжурних пустощів, на ігри й розваги, треба за ними визнати це право і допомогти його утвердити.

Спокій і затишок – для нас найлюбіша музика; наше життя тяжке, ми вже не спроможні, навіть спробувавши струсити весь денний клопіт, піднестися до таких далеких від нашого повсякдення речей, як музика.

Уся мудрість, сукупність усіх запитань і відповідей міститься в собаці. Якби тільки можна було усвідомити це знання, якби тільки можна було витягнути його на світло, якби ми, собаки, лише визнали, що знаємо незрівнянно більше, ніж самі собі зізнаємося!

Треба боротися, щоб дістатися вершини, особливо якщо починаєш знизу.

Цілком можливо, що велич життя завжди чекає на кожного з нас у всій своїй повноті, але прихована від очей, глибоко всередині, невидима, десь далеко

Поки у тебе є їжа в роті, ти вирішив усі питання на цей момент.

Історія людства — це мить між двома кроками, зробленими мандрівником.

Я можу будь-коли довести, що моя освіта намагалася зробити з мене іншу людину, ніж ту, якою я став.

Вже досить давно я нарікаю на те, що постійно хворий, ніколи, втім, не маючи конкретної хвороби, яка змусила б мене лягти в ліжко.

Та коли над цією справою замислитись глибше, то виходить, що зміни, яких нібито зазнає стан речей із плином часу, не змінюють насправді самих речей.

Поринути в ніч, як часом, опустивши голову, поринаєш в думки, — ось так бути всім єством, зануреним в ніч.

«Адже всі люди прагнуть до Закону, — сказав той, — як же сталося, що за всі ці довгі роки ніхто, крім мене, не вимагав, щоб його пропустили? Нікому сюди входу немає, цю браму були призначені для тебе одного! Тепер піду і замкну їх»

Ніхто не сумнівався, що наша доля справді важка, хоча ніхто точно не знав, яка вона насправді. Усі усвідомлювали, що на нашому місці навряд чи краще витримали б це випробування, але тим необхіднішим здавалося їм цілковито відмежуватися від нас.

Через тебе я втратив віру в себе, зате нажив безмежне відчуття провини. Пам'ятаючи про цю безмежність, якось я про когось слушно написав був: «Він боїться, що сором його переживе».