А він розчинився в її очах, які наче тільки й чекали приводу засміятися знову.

Він їхав не швидко і не повільно, і думав про те, що життя — це ринг. І рано чи пізно ти пропускаєш удар. Коли боксуєш проти Її Величності Долі, це неминуче, хай як віртуозно ти ухилявся… Так от, поки лишилися сили — мусиш битися далі. Іншої ради нема. Опустиш руки, — і Доля вмить увібгає в куток. А там просто заб’є на смерть…

А коли дивишся в очі тій, з якою танцюєш, решта світу розмащується до бляклої, нечіткої картинки, і, поки лунає музика, реальність — це лише відлиск, що облямовує її лице.

Я думаю, діти – це нагода взнати про себе щось хороше. Для когось навіть – єдина.