Отримавши надію, людина спалює її як паливо й тримається її як дороговказу. Без надії жити неможливо.

Певна досконалість досяжна лише через безмежне накопичення недосконалого.

Дивися на дощ достатньо довго, ні про що не думаючи, — і поволі відчуєш, як тіло розслаблюється, вивільняючись зі світу реальності. Дощ має гіпнотичну силу.

Спогади зігрівають зсередини. Але вони ж і роздирають на шматки.

Останні миті людини — річ важлива. Ти не можеш обрати, як народитися, але можеш обрати, як померти.

Читаючи тільки те, що читають усі, ти й будеш мислити лише так, як мислять усі.

Помираючи, люди лишають по собі дивні дрібні спогади.

Він був іще надто молодий, щоб знати: пам'ять серця стирає погане й побільшує добре, і завдяки цій хитрості нам щастить нести тягар минулого.

Танцюй. Поки грає музика — танцюй.

Чому люди мусять бути такими самотніми? Який у цьому сенс? …Невже Земля існує лише для того, щоб живити людську самотність?

Квартирою незабаром поплив свіжий запах кави — той запах, що відділяє ніч від дня.

У тій темряві я побачив дощ, що падав на море. Дощ, що тихо падав на безмежне море, і нікого не було, хто б це бачив. Дощ вдаряє в поверхню води, та навіть риби не знають, що йде дощ.

З кожною миттю, що минає, я стаю частиною минулого. Для мене немає майбутнього — лише минуле, що невпинно накопичується.

Світло осяює життя лише на коротку мить, можливо, на кілька секунд. Не вхопиш його одкровення — другого шансу не буде.

Мовчання, як виявляється, можна почути.

Хоч би скільки минуло часу, хоч би що сталося тим часом, є речі, яких ми ніколи не віддамо забуттю, спогади, яких ніколи не зітремо.

Я чув, як коріння самотності проповзає крізь мене о четвертій ранку, коли світ завмирає.

Кожен, хто закохується, шукає загублені частинки себе.

Серця єднає не сама лише гармонія. Їх глибоко пов'язують рани: біль з болем, крихкість з крихкістю.

Коли вийдеш із бурі, ти вже не будеш тією людиною, що в неї ввійшла.

Спогади можна сховати, та не можна стерти історію, що їх породила.

Буває, доля схожа на піщану бурю, що раз у раз змінює напрям. Ти звертаєш убік, а буря — за тобою.