Найменший паросток доводить, що смерті насправді немає.

Я байдикую і запрошую до себе свою душу.

Квітка в'юнка на моєму вікні тішить мене більше, ніж уся книжкова метафізика.

Я вірю: травинка — не менша праця, ніж денний труд зірок.

У всіх людях бачу себе: ні на крихту більше, ні на зернину менше.

Годинник показує мить, а що показує вічність?

Та хто ж дивується диву? Як на мене, нічого, крім див, я не знаю.

Бачити, чути, відчувати — це дива, і кожна частка, кожна дрібка мене — диво.

Ні я, ні хтось інший не пройде цю дорогу замість тебе, ти мусиш пройти її сам.

Усі істини чекають у всіх речах, вони не квапляться з'явитися на світ і не пручаються цьому.

А я кажу: впасти теж добре, бо битви програють у тому ж дусі, в якому їх виграють.

Мені здається, я міг би піти й жити з тваринами — вони такі спокійні й самодостатні