Отже, смерть — ніщо для нас і нітрохи нас не стосується.

Солодко з берега дивитися на чужу борню в збуреному морі — не тому, що мука інших тішить, а тому, що приємно бачити, яких лих ти сам позбавлений.

Природа світу аж ніяк не створена для нас божественною волею: надто багато в ній вад.

Краплі дощу продовбують камінь не силою, а тим, що падають раз у раз.

Як діти тремтять у сліпій темряві, так ми боїмося серед білого дня.

Життя не дається нікому у власність — усім лише в користування.

Жива сила духу перемогла й вийшла далеко за полум'яні мури світу.

Чому ж ти не відходиш, як ситий гість від столу життя, і спокійно не приймаєш безтурботного спочинку, дурню?

Цей жах душі й темряву мають розвіяти не промені сонця, а вигляд і закон природи.