Я почав своє життя так само, як, певно, і скінчу його: серед книжок.

Людина — це марна пристрасть.

Я приречений не мати іншого закону, крім власного.

Вільний вибір, який людина робить щодо себе, цілковито збігається з тим, що зветься її долею.

Я самотній серед цих веселих і розсудливих голосів.

Ціла людина, зіткана з усіх людей, варта кожного з них, і кожен із них вартий її.

Ця мить. Вона кругла, вона висить у порожньому просторі, наче маленький діамант; я — вічний.

Людина — це передусім задум, що проживає себе зсередини.

Болісна таємниця богів і царів: люди вільні.

Коли свобода вибухнула в людській душі, боги вже нічого не вдіють проти цієї людини.

Людина — це істота, через яку у світ приходить ніщо.

Якщо стосунки з іншими викривлені й отруєні, тоді інший не може бути нічим, крім пекла.

Невже ти думаєш, що можна правити й лишатися невинним?

Сварка — це ніщо, навіть якщо ми більше ніколи не побачимося. Це лише інший спосіб жити поруч.

Я знайшов свою релігію: ніщо не видавалося мені важливішим за книжку.

Людина приречена бути вільною.

Я зла. Це означає, що мені для існування потрібні чужі страждання.

Культура не рятує ні чого, ні кого і нічого не виправдовує.

Помирають завжди або зарано, або запізно.

Людське життя починається по той бік відчаю.