Сівши раз на коня, я неохоче з нього злажу: у сідлі мені найкраще — і здоровому, і хворому.
Кожна людина несе в собі всю повноту людської долі.
Ми ніколи не буваємо вдома, завжди поза собою. Страх, бажання, надія жбурляють нас у майбутнє.
Слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає.
Навіть на найвищому троні світу ми сидимо лише на власному заді.
Хто навчився вмирати, той розучився бути рабом.
Закони тримаються не тому, що вони справедливі, а тому, що вони закони.
Хто боїться страждати, той уже страждає від свого страху.
Доля не чинить нам ні добра, ні зла. Вона дає лише матерію і зерно, а наша душа, сильніша за неї, обертає їх як забажає.
Світ — лише вічна гойдалка.
Не стільки я створив свою книгу, скільки книга створила мене.
Порок лишає в душі каяття, наче виразку на тілі, що без упину роз'ятрює себе й кровить.
Хочу, щоб смерть застала мене за садінням капусти, байдужого до неї, а ще більше до мого недоробленого городу.
Шлюб — наче клітка: птахи ззовні відчайдушно рвуться всередину, а ті, що всередині, так само рвуться назовні.
Найбільша річ на світі — вміти належати собі.
Отже, читачу, я сам — предмет своєї книги.
Ми ніколи не буваємо вдома, ми завжди десь попереду. Страх, бажання, надія жбурляють нас у майбутнє.
Коли я граюся зі своєю кішкою, хто знає, чи не розважається вона мною більше, ніж я нею?