Біль не минув. Навпаки — він посилився, став жорстоко-нестерпним.
Є така легенда про пташку, що співає лише один раз за все своє життя, зате прекрасніше за всіх на світі.
Ми завжди зневажаємо та ігноруємо те, чого маємо багато навкруги. На селі — це вівці, а у великих містах — люди.
Її біль був позначений перебільшеним та загадковим незбагненним відчаєм, часто притаманним дітям.
Очі його були ясними й чистими, як прозора вода у тихому ставку; вони, немов пронизували простір часу аж до початку творення світу і бачили все, що було, і яким воно було насправді.
Він міряв час не хвилинами та годинами, а ненавистю та огидою.
Дощі падали тихо й лагідно, не завдаючи шкоди ніжній свіжості рослин.
Бо найкраще досягається ціною великого болю…
Кожен підскакував від страху, коли гримав грім: він ударяв так, немов довкола розпадався на шматки світ — з оглушливим гуркотом та шаленством. Та згодом родина призвичаїлася до грому; потроху всі повиповзали на веранду і вдивлялися в далекі вигони.
Велетенські вогненні жили блискавок-виделок заполонили небо, щохвилини вистрелювали десятки блискавок; ланцюги яскравих спалахів пронизували хмари навсібіч, немов граючись у якісь моторошні фантастичні піжмурки.
Сльози сліпили її, а душу переповнювало ще незнане відчуття горя, бо до цього дня вона не мала нічого, за чим можна було б горювати.
Я почуваюся прекрасно. Однак коли тобі виповнюється шістдесят п’ять, у цьому є щось зловісне. Раптом починаєш розуміти, що старість — не те, що колись має прийти. Вона вже тут.
Ніщо, окрім споглядання неозорого зоряного неба, не могло переконати людину, що вічність та Бог справді існують.
Ти не звертав уваги на котів, що нишпорять по сараях? Вони ж дикі й шалені, наче пантери, і людей до себе й близько не підпускають. До того ж вони — чудові мисливці, і людина їм не потрібна — ні як годувальник, ні як господар.
Довершеність у будь-чому є нестерпно нудною. Особисто я віддаю перевагу тому, що має в собі незначну недовершеність.
Але невігластво породжує невігластво: тіло та розум, що не прокинулися, сплять і не помічають подій, які просвічена свідомість помічає та розкладає по поличках суто механічно.
Ночами лежала вона, пригнічена і переполохана, намагаючись уявити, що таке смерть: чи безконечна ніч, чи вогненне провалля, яке треба перестрибнути, щоб дістатися золотих ланів із протилежного боку, чи схожа на гігантську повітряну кулю сфера з височенними хорами, до якої крізь мозаїчне скло просочується приглушене світло?
Він не міг не усвідомлювати, наскільки гарним він є: високий, із бездоганно-пропорційною фігурою, з витончено-аристократичними рисами обличчя; усі складові його тіла зліплені докупи з такою ретельністю і довершеністю, на яку Господь Бог рідко коли розщедрювався для своїх творінь.
Розквітле щастя їхньої матері глибоко вплинуло на всіх членів родини; то було, наче бачити, як починається рясний дощ, що напоїть спраглу землю.
І поступово пам’ять про нього зблякла, як неминуче блякне пам’ять навіть про тих, кого ми дуже любимо; наче в голові у людини неусвідомлено відбувається психологічне загоювання, яке лікує душевні рани навіть попри наше бажання ніколи не забувати.