Усе минуще, як ці води, не припиняє свого руху вдень і вночі.

Твої очі — зелені мечі в моїй плоті.

Він завжди думав про море як про la mar, як кажуть про нього іспанською ті, хто любить море. І хоч іноді згадують його лихим словом, проте завжди говорять про нього, як про жінку.

Та воно ж якби отой гріх та не був таким солодким. Ще ж і в заповідях написано: не согрішиш — не покаєшся. То що — дурні люди їх писали?

І ще вам треба знати: бійтеся часу, коли людство перестане страждати і помирати за ідею, бо ця риса є основою людства, бо це єдина риса, якою людина вирізняється між усіма створіннями Всесвіту.

Я не торговець наркотиками. Я письменник. — А чим, на вашу думку, письменник відрізняється від торговця наркотиками?

Кожен помиляється залежно від своєї схильності. Вдивися в помилки людини — і пізнаєш міру її людяності.

Птахи перед смертю тужливо кричать, люди перед смертю говорять про важливе.

Перебираючи найяскравіші свої спогади, підсумовуючи пережите, я впевнююся, що найкращих годин, котрі були в моєму житті, мені б не дало ніяке багатство. Не можна було купити дружбу Мермоза, дружбу товариша, з яким нас назавжди зв'язали разом пережиті випробування.

Душа моя смерділа, як палене котяче хутро. Людей я бачив виключно в чорних тонах.

Місто являло собою лише великий корабель, повний люду, що вижив у знегодах, і весь той люд без кінця метушився, очищаючи свою плавучу оселю від бур'яну та іржі.

Небо вiчне, Земля незнищенна. Небо i Земля вiчнi та незнищеннi завдяки тому, що не iснують для себе.

Багатство було для неї ніби конечною умовою чесноти, брак якої позбавляв би чесноту заслуги і чару. Для неї це були поняття такі близькі, що, зрештою, чеснота і багатство помінялись у неї прикметами.

Брати переглянулись, залягла тяжка гнітюча тиша. Тривожна тиша, яку кожен боявся порушити. Так, наче серед них був живий покійник. Ні, наче на столі стояла скринька з динамітом, що від найменшого руху могла раптом вибухнути.

Цiнуй велике нещастя як самого себе.

Хворому потрібна ласка, йому хочеться мати якусь підтримку, і це річ цілком природна. Але в Орані все вимагає доброго здоров'я: і примхи клімату, і розмах ділового життя, убозтво оточення, короткі сутінки й непевної вартності розваги. Хворий там по-справжньому самотній.

Я люблю тебе більше, ніж власну шкіру.

Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.

У тебе на диво гарна, рідкісна усмішка — спокійна, задоволена, доброзичлива, вона може сповна ощасливити того, кого стосується.

Начебто звичайнісінька квітка, бур'ян, якого ніхто не помічає. А от для нас – благородна рослина, кульбаба. Якщо довго на них дивитися – і очі пропалять.

— Не знаєш часом, котра година? Я запитав, де саме. — Тут, — відказав Тайлер. — Тут і зараз.

Доктор Брид часто повторює мені, що головним для Гоніккера була істина. — Ви з ним не згодні? — Не знаю, згодна чи ні. Просто мені важко зрозуміти, як істина, тільки істина, може замінити людині все.

І тоді ви мені пообіцяли… та й тисячу разів нагадували ви свою обіцянку за тих солодких днів, що настали потім. І обіцянкою дихав кожен погляд ваших очей, кожен дотик вашої руки, кожен звук, що його зронювали ваші вуста.

Я твердив, що світ абсурдний, одначе я надто поквапився. Власне, світ не є розумний, і це все, що про нього можна сказати. Але насправді абсурдним є зіткнення цієї ірраціональності й затятого бажання ясності, гук якої відлунює в глибинах людської душі.

Краса, справжня Краса, кінчається там, де починається одухотвореність. Інтелект — уже сам собою щось диспропорційне. Він нівечить гармонію обличчя.

Коли зважають лише на зиск, то множать лють.

Усі її думки та дії були тепер присвячені істоті всередині — дитині. Вона й тепер балансувала навшпиньках заради дитини. Увесь світ тепер їй здавався при надії, і вона мислила лише термінами материнства і продовження роду.

Вся її душа, ще наївна й щира, з широко розплющеними очима, що сподіваються від життя самих тільки радісних подій, самих тільки сонячних днів.

Море таке добре і таке жорстоке. Воно дає і забирає. Воно не знає нікого.

І густа, широка, могутня радість, як вода у повідь, сповнює мою душу.

А думки на-диво бистрі, раптові, неначе отара кіз у загоні, чимсь стрівожених, наляканих; вони кидаються то туди, то сюди, переплигують одна через одну, гасають, шукають виходу.

Я допевнився, що тієї миті, коли я дозволю собі подружитися з жінкою, я сам стану самолюбивим тираном. Жінки все псують. Впустиш жінку у своє життя — і переконаєшся, що вона гне в один бік, а ти — в другий.

То суди сам себе,— відказав король.— Це найважче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

Це свобода. Втратити останню надію — це свобода.

Учися, мовби не можеш здобути і ніби побоюєшся втратити.

Не цінуй високо своїх настанов, не дорожи тим, що маєш, адже знання – це велика омана.

Питання: як досягти того, щоб не марнувати часу? Відповідь: відчути час в усьому його плині.

Щоб керувати собою, використовуй свій розум; щоб керувати іншими, використовуй своє серце.

В його блакитних очах світився лагідний протест і воднораз несмілива щирість та мужня сила, що відразу прихилили мене до нього.

Кожен портрет, намальований з натхненням, — це, власне, портрет художника, а не того, хто йому позував. Натурник — то суто зовнішнє. Маляр на полотні розкриває не його, а скорше самого себе.

Я особисто подбаю про хлопця. З Гаррі Поттером пов'язано надто багато помилок. Деяких припустився я сам. Своїм життям Поттер тішиться радше через мої помилки, а не завдяки своїм перемогам.

З погляду генетичного ми живемо в крихітному світі. І з погляду духовного ми живемо в крихітному світі — в іншому разі я просто не витримав би його.

Хвилини досить, сказав Тайлер, задля неї треба чимало потрудитись, але хвилина досконалості варта витрачених зусиль. Одна мить — це все, чого взагалі можна очікувати від досконалості.

Навіщо ритуали, якщо, будучи людиною, не проявляє людяності? Навіщо й музика, якщо, будучи людиною, не проявляє людяності?

З новим днем приходить нова сила і нові думки.

Розкрити себе і втаїти митця — цього прагне мистецтво. Найвища, як і найнижча, форма критики — це різновид автобіографії.

Сміливість більш захоплююча, ніж страх, і в довгостроковій перспективі вона легша. Нам не потрібно ставати героями за одну ніч. Просто крок за кроком, зустрічаючи все, що трапляється, бачачи, що це не так жахливо, як здавалося, відкриваючи, що маємо силу дивитися цьому в очі.

Ми завжди на когось намарно чекаємо вдома. Ми завжди в чомусь не чуємо душі, що не може нам відповісти взаємністю. Минає час, і ми вже хочемо знищити це щось, чим би воно не було, аби тільки не краялося через нього серце.

А ось ти своїми словами просто-таки вбивав людей і нікого не шкодував ні тоді, ні згодом, перед тобою кожне було цілком беззахисне.

Чолом тобі, синє, широкеє море!
Незглибна безодне, безмежний просторе,
Могутняя сило — чолом!
Дивлюсь я на тебе і не надивлюся,
Думками скоряюсь, душею молюся,
Співаю величний псалом.