Всі люди за своєю природою прагнуть знання.

Якщо ви підберете голодну собаку і нагодуєте її, вона вас не вкусить. Це головна відмінність між собакою і людиною.

Нічого не є певним, окрім смерті та податків.

Вона ставала все ближчою й ближчою мені. Здавалось, ми давно-давно колись разом жили десь, потім розлучились, а тепер знову зійшлись.

Загубившись у натовпі, вони почувалися щасливими й навіть почали підозрювати, що кохання може бути глибшим і врівноваженішим почуттям, аніж невгамовне, проте скороминуще блаженство їхніх потаємних ночей.

Але страх зникає, коли зрозуміти, що й наші долі, й уся світова історія написані однією Рукою.

Це книга про те ж, про що йдеться майже в усіх інших книжках. Про нездатність людей вибирати собі долю.

Щиро кажучи, вона не може пригадати свого життя впродовж останнього року. Так, ніби позбулася пам’яти, ніби не була собою, ніби просто весь цей час не була.

На душі було сіро, тяжко й брудно, як все довкола.

Він увесь час почувався сонним, погано виспаним, хоча мав чітке відчуття, що прокинувся зовсім недавно, виринув із найгустішого намулу на дні, куди не досягає жоден промінь, де звуки повністю перекриті важкою товщею безвісти.

Майбутнє належить Богові, й лише він відкриває його за надзвичайних обставин.

Світова Душа живиться людським щастям. Як і нещастям, заздрощами, ревнощами.

Бо кожен знає достеменно, як мають жити інші. Але ніхто не знає, як жити йому самому.

Може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром? Вона тремтіла листям, коли я співав їй в тихий вечір пісню вітра? Хто скаже, що ні? Може, ми були парою колосків і близько стояли один коло одного? Хто його зна, але я знав її давно-давно.

Найбільший подарунок, який ви можете зробити своєму сину-підлітку - це розуміння. Ви також пройшли через цей період.

Квітки дивились на нас і пашіли духом кохання і цвіту.

Їхнє порозуміння було абсолютним. Окремі дрібні розбіжності лише підкреслювали злагоду.

Ви ще пам'ятаєте, що то таке весна? Пам'ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам'ятаєте, як ляжеш в траву десь, закинеш руки за голову і глянеш у це небо, небо весни.

Життя - як їзда на велосипеді. Щоб зберегти рівновагу, ви повинні продовжувати рухатися.

Ліс присовувавсь все ближче та ближче. Темна стіна його тупо, мовчки дивилась на нас, і вороже щось було в цьому погляді, холодне, заховане в собі.

Любов — це боротьба? Я не маю аніякісінького бажання боротися.

Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя.

Деякі миті приємні, деякі приємніші, а деякі навіть варті того, щоб про них писати.

Очі виявляють силу душі.

Я подорожую не для того, щоб кудись потрапити. Я подорожую заради самої подорожі. Найбільша справа — це рух.

Я кохаю тебе, бо весь всесвіт змовився, щоб допомогти мені знайти тебе.

Описуючи свій перший день після повернення до школи після тривалої відсутності, вчителька сказала: "Це було схоже на спробу утримати 35 корків під водою одночасно".

Ліс ніби помирився з нами й не дивився так вороже і суворо; дуби із співчуттям поглядали на нас згори; оголені берези несміло визирали з-за них і посміхались білим гіллям.

Море — це втілення надприродного та чудового всесвіту.

Багато хто відмовляється від любові саме тому, що боїться ризикувати своїм майбутнім і своїм минулим. В тебе ж є тільки теперішня мить.

Смерть виявилася солодкою; вона пахла вином і погладжувала їй волосся.

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,<br/> І у руці перо не зміниться на спис.<br/> Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,<br/> З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!

Любов відкрити важче, ніж Америку.

Світ був іще такий незвіданий, що багатьом речам бракувало назв і на них доводилося просто вказувати пальцем.

Старі слова говорить Гудзь, а вони крають сьогодні, як нагострений ніж, наче більма з очей стинають.

Актор — це той, хто з дитинства на все життя погоджується виставляти себе на огляд анонімної публіки. Без цієї основної згоди, яка ніяк не пов’язана з талантом, яка значно глибша за талант, не можна стати актором.

Це була довга й виснажлива подорож. Вона вичерпувала беззмістовністю, тягнулася роками.

Мета, до якої прагне людина, завжди прихована.

Перше ніж краса зовсім зникне зі світу, якийсь час вона ще існуватиме як помилка. Краса за помилкою — це остання фаза в історії краси.

Людина не прив'язана до землі, в якій не поховано її небіжчика.

Але я боюся розчарувань, тому волію тільки мріяти.

Я не знаю мови пустелі, зате мій кінь знає мову життя.

Ось такі ми, людські істоти. Страх замінив нам майже всі інші емоції.

Однак цим вона просто розважала собі душу, бо насправді протягом усього життя її зв'язували з чоловіком узи, тривкіші за любов: обопільні докори сумління.

Будь щасливим у цю мить — цього достатньо. Кожна мить — це все, що нам потрібно, не більше.

Спинися, мить! Прекрасна ти!

Кожен день несе у собі Вічність.

Прийшов вогонь і наче випік у грудях болюче місце. Вогонь! Червоний, веселий, чистий.

Вся гідність людини в її думці. Це те, що веде нас до ясного усвідомлення нашого становища у світі.

Яка ти розкішна, земле. – Весело засівать тебе хлібом, прикрашать зелом, заквітчать квітами. Весело оброблять тебе.